Переказ про перших пластунів

Початкове їх збіговисько виникло від невеликого числа людей, котрі припливли від Азова на плавках (човни вони називали плавками) і заснували своє житло на лівому березі Дніпра, навпроти теперішнього Херсона, назвавши його Олешками (Олешки тепер повітове місто Таврійської губ.), від імені Олексія, ними над собою поставленого начальника. Ці Олешківські жителі з плином часу розділилися на два іменування, хоча й складали одну спільноту: ті, що жили в Олешках називалися "плавниками" і вправлялися у рибальстві, а ті, що жили у дніпровських плавнях і островах, лісами вкритих, йменувалися "пластунами". Ці пластуни займалися стрільбою звірів, які тоді були в плавнях у великій кількості.

На тому місці де тепер Херсон, володарювала якась дівиця Харсія, над якимось народом і мала війну з якимось царем, котрий її підкорив і полонив її народ, після чого володіння Харсії зникли. Всього цього ми не знаходимо ні в якій історії, і тому потрібно вважати за байку, ними видуману, або бувальщину, розповідями спотворену. Згодом турки, або кримські татари, почали притісняти олешківських жителів, то вони залишили це місце і перейшли на правий берег Дніпра, заснувавши своє житло нижче порогів і тому назвали себе "порожанами", а пізніше "запорожцями", головне місто найменували "Січчю". Тут їх збіговисько почало примножуватися людьми, що з різних місць приходили, в тому числі такими, котрі сотворили яке-небудь порушення.

Січ поділилася на чотири частини, які називались "пиріями". Кожна пирія складалася з 10-ти куренів, і кожен курінь вміщав в собі тисячу чоловік. Курінь був просторою будовою. Все місто обнесено було валом; коло "брами" або воріт сторожа впускала лише відомих людей. У всякому курені залишалося 200 чоловік, відомих під іменем "сіромах", і не маючи ніякої власності, вони отримували платню і провіант і повинні були бути готові при першій потребі на службу, тому ці сіромахи називалися регулярними воїнами. Решта жили хуторами, які називалися зимівниками, де плодили худобу і коней, і мали, дивлячись на достаток інших волоцюг, по декілька людей для догляду за худобою. Цих прислужників господар зимівника озброював, садив на коней і відправляв грабувати Польщу, ділячись здобиччю з ними. Про такі побічні походи Кошовий і військо часто нічого не знали. Під час вже цього розпорядку ті ж, які жили на островах, всі залишалися при попередньому своєму найменуванні пластунів і крім полювання на звірів, завели численні стада свиней, котрі відгодовлювались ідо того здичавіли, що коли приїжджали покупці їх купувати, то інакше не могли їх взяти, лише як застреливши.

Декілька з цих пластунів завели великі заводи кішок, котрі розміщувалися у побудованих сараях і не лише приносили господарю прибуток від продажу їх шкірок, а ще й тим, що на деякій околиці не сміли з'являтися ні тхори ні... (пропуск в оригіналі); вони все це душили і приносили для корму своїм дітям. Господар, знімаючи ці шкіри продавав, а м'ясо кидав кішкам.

Цей переказ взято з книги Тараса Каляндрука "Таємниці бойових мистецтв України" стор. 37-38, видання 2003 року. Він посилається на старий переказ, записаний у 1806 році від старих козаків на Запоріжжі новоросійським поміщиком сербського походження Олександром Пішчевичем. При цьому дає посилання на першоджерело:
Ястребовъ В. Примечанія Олександра Пишчевича на новороссийский край// Киевская старина.- 1884.- Т. VIII.
Автора малюнка визначити не зміг, вибачте. Можливо, Якутович.