вівторок, 14 квітня 2020 р.

Шпагат. Розтяжка. Вправи





Сісти на шпагат - мрія багатьох. Тому багато цікавиться - як швидко сісти на шпагата. Розтяжка потрібна для тих, хто практикує не лише бойові мистецтва. Але в цьому відео ми розглянемо основні вправи на розтяжку саме для тих, хто практикує спортивні одноборства.

Одразу варто зазначити, що для ударів ногами на рівень голови не обов'язково сідати на шпагат. Для цього потрібна загальна гнучкість і відповідні підготовчі вправи. Але вправи на розтяжку - це складова частина занять різними бойовими мистецтвами. Так само і у козацькому бойовому мистецтві Спас.

Загальна гнучкість у одноборствах потрібна в першу чергу для того, щоб зменшити імовірність травматизму під час занять і змагань. Крім того, гнучкість покращує наше самопочуття. Саме тому вправи на розтяжку і гнучкість є важливими і вартими уваги у різних видах спорту.

Варто пам"ятати, що перед розтяжками необхідно зробити розминку і розігріти все тіло. І лише після цього можна приступати до розтяжок. Перед статичними розтяжками варто зробити динамічні - це махи ногами. І, виконуючи вправи, слід бути зосередженим і уважним, не згинати ноги, які тягнемо. Це дозволить нам уникнути можливих травм під час розтяжок.

Для тих, хто запитує як швидко сісти на шпагата - скажу так: це можливо, але дуже боляче і може призвести до багатьох травм. Воно вам треба? Виконуючи вправи на розтяжку, щоб сісти на шпагат, необхідно пам"ятати головний принцип занять спортом - поступовість. Не поспішайте, робіть усе своєчасно і регулярно, тоді усе у вас буде добре.

пʼятниця, 10 квітня 2020 р.

Прямий удар ногою. 21 вправа. Тренування вдома в карантин









Ви ще думаєте чим зайнятися на карантині? Ось вам нова підбірка вправ, які не лише зміцнять ваше тіло, але і научать захищатися. А декому - піднімуть рівень техніки. Вибирайте вашу мету - і вперед до тренування ;)

пʼятниця, 3 квітня 2020 р.

Ліниве тренування вдома. 32 одиночні вправи для боротьби





Ну, хто там ще лінується зайнятися своєю фізичною формою? Спеціально для вас, більшість вправ виконуємо лежачи!!! Для виконання треба тільки підлога і одна подушка. Ви такого ще не бачили. Ефект гарантований при виконанні кожної вправи мінімум 10 разів. Спробував сам - передай другу. Ну, якщо уже і це вас не змусить зайнятися собою, то тоді вже не знаю.

Якщо серед вас є ліниві друзі - перешліть це відео для них - а раптом допоможе ;)

пʼятниця, 20 березня 2020 р.

Fun warm up games





Do you use fun warm up games for martial arts training? Many coaches do it. But small amount knows how to use games for martial arts in main training. Fighting games may be used during the all martial arts classes.

It may be not only kids martial arts classes, adults like games may be more than kids. If you will be use different games for kids, for adults, for beginner and experienced, you will get very interesting results.

Your students will be more interested martial arts training, they will work more intensively, they will grow in zeal and diligence. Yes, you'll receive more noise in your gym, but you'll receive satisfied students.

Do you want to try use more fun games for martial arts classes?



понеділок, 9 березня 2020 р.

Магічні алгоритми 2. Як забрати в тата гаджети


Продовження. Початок тут.


-  Доброго ранку, кохана. Тобі пора прокидатися, кава готова, - я помахав рукою над кухликом, як показують в рекламі, підганяючи запах. Наталка спала на краю ліжка, розкинувши чорне волосся по подушці і ніяк не реагувала на мене. Довелося повторити спробу.
-  Наталочка, ти просила тебе розбудити раніше.
-  Умф…
Поставивши каву на табуретку, я нахилився і поцілував дружину в щоку.
-  Кохана, тобі пора вставати.
-  Відстань! – спросоння муркнула моя друга половина і відвернулася.
Хай його коні помалюють! Я що, найрудіший? Увечері почухай спинку, щоб краще заснути, зранку зроби сніданок, розбуди… Воно мені треба? Я уже сам забув коли нормально висипався. Ну його.
-  У тебе зустріч з клієнтом. Ти просила розбудити раніше. Кава готова, сніданок на столі. Я пішов до Ярослави, може вдасться ще заснути.
Донька солодко спала у своєму ліжку. Ноги лежали на подушці, а голова – з  протилежної сторони. Рожева ковдра з єдинорогами наполовину сповзла на підлогу. Доки Ярослава ще не прокинулася, був шанс подрімати поруч, на підлозі...
Ми прокинулися разом від дикого крику:
-  Вітяяяаа! Я просила розбудити мене!!!
Донечка перелякано сіла на ліжку, не розуміючи що відбувається і скривилася, щоб заплакати. Я кинувся до неї, взяв на руки і почав колихати. Незважаючи на свої чотири роки, Ярослава любила, коли я її присипляв на руках. Це було уже важкувато, але діяло безвідмовно – з раннього дитинства вона легко і швидко засинала таким чином.
-  Шшшш, усе гаразд, моя маленька. Мама просто запізнюється на роботу. Допоможемо їй зібратися? – дитина перелякано втиснулася мені в груди, заперечливо повертаючи головою. Я би й сам відмовився на її місці, якби підняли так бадьоро…
-  То може ти полежиш саменька, а я піду проведу маму?
-  Ні, не хочу.
-  Вітя, я просила тебе розбудити! – в кімнату залетіла розлючена дружина, розчісуючи волосся. – Викликай таксі, швидко – я  запізнююся.
Від її сердитого голосу, Ярослава таки розплакалася. Довелося кинутися на пошуки телефону, намагаючись при цьому заспокоїти дитину. Коли смарт нарешті знайшовся, виявилося, що він чомусь вимкнений. Тут уже почав сердитися і я – дорога була кожна хвилина.
-  Ти викликав таксі? – з ванної крикнула дружина.
-  Швидше!!!
-  Стараюся, - пробурмотів я, намагаючись зрозуміти чому ніяк не вдається увімкнути телефон. Ярослава ще ніяк не хотіла заспокоїтися і це підливало масла у вогонь. Щоб не тратити час, почав паралельно шукати телефон Наталки. Він був чомусь запаролений. Ніколи не звертав на це уваги, але цього разу роздратувався.
-  Введи пароль. – тикнув телефон своїй другій половині.
-  Що ти за людина? Ні на що не можна сподіватися! Ніякої підтримки. Не чоловік, а… - тут Наталці вистачило розуму промовчати. – Іди, заспокой хоч дитину, сама викличу.
Ми з Ярославою заховалися в її кімнату, подалі від ранкової фурії. Але мама за хвилину нас знайшла і там.
-  Дай свій телефон – мій завис.
-  Я би твого не брав, якби мій не глючив.
-  Що за день? Якщо зірветься зустріч з інвестором, ти будеш у всьому винен.
Бомба… Взагалі чудово. І чого я не розбудив її? Паскудне це почуття провини…
-  Тату, ти не винен. – тихо, і, на диво, спокійно сказала Ярослава.
-  Ой, дякую, моя маленька. – я обійняв і погладив доню по голові, а за мить – гримнули вхідні двері. Таке буває рідко, але буває.
-  У неї все одно нічого не вийде.
-  Чого ти так думаєш?
-  Той дядя поганий.
-  Звідки ти взяла?
-  Я знаю.
Не знайшовши що сказати, притиснув до себе дитину. І тут, дзеленькнув, вмикаючись, мій телефон.
-  І не можна було на дві хвилини раніше? – засміявся я. – Так, маленька, ми з тобою ще не умивалися, не робили зарядку і не снідали. Так що – вперед.
Доки тривали ранкові процедури, був час обдумати план на день. Робота на фрілансі має свої переваги і недоліки. Ніби-то нікуди не треба бігти – уся робота вдома. Водночас – ти постійно на роботі. Особливо, коли є маленька дитина. Доки Наталчина бабуся ще була жива і здорова, вона більшість часу проводила з Ярославою, хоча це тривало недовго. Потім, доки англійський клуб дружини набирав обертів, ми більше року поперемінно доглядали за донькою. Іноді, моя мама допомагала. Складності почалися, коли віддали її в садочок.
Дитина категорично відмовлялася в нього ходити. Чого ми тільки не придумували, щоб вона туди пішла – від подарунків до різноманітних походів. Іноді, доводилося ледь не силою змушувати. Садочок ще нам попався якийсь проблемний прорве каналізацію, то зникне світло чи опалення, голуб міг вибити вікно і налякати дітей. Часто хворіли вихователі.
Ми спочатку не звертали на це увагу. Але, якось, Ярослава пожалілася, що вихователька її набила. Ну, стукнула пару раз по дупі – буває, зрештою, наша красунька ще той подарунок, могла і заслужити. Наталка переконала мене поговорити з вихователькою. Не довелося – наступного дня та вихователька поламала руку і не вийшла на роботу.
Іншого разу няня накричала на нашу малу, бо та не хотіла іти гуляти. Няня зачепилася за іграшку, впала і розбила собі носа. Хлопчик, який попав сніжкою в обличчя Ярославі, посковзнувся і підвернув ногу того ж дня. Не знаю що зробила завідуюча, але коли вона зламала ногу, Наталка запропонувала забрати доньку з садочка.
У нас була довга розмова, я переконував дружину, що наша дитина не має ніякого відношення до цих усіх історій. Пояснював, що у нас не буде можливості сидіти вдома і працювати. Не вийшло. Зрештою, складно відмовити людині, яку кохаєш. Але зійшлися на тому, що будемо наймати няню, яка доглядатиме за дитиною вдома.
Ага, зараз. Мало того, що складно когось толкового знайти, то перша через місяць на щось серйозне захворіла, друга – вирішила переїхати в інше місто. Третя завагітніла і відмовилася. Четверту ми вирішили не шукати.
У Наталки запустилося уже три філії і вона вимушена була все більше часу проводити у своєму інгліш клабі. Додому приходила іноді після дев’ятої вечора. А мені ж то нікуди не треба іти – можна і вдома попрацювати…
Попрацюєш тут - то їсти, то пити, то в туалет, то щось вивернеться-поламається-поб’ється, то погратися, то погуляти, то попрати, то поприбирати... Довелося переходити на нічну роботу. Але спочатку потрібно було заколихати доньку – чомусь, це міг зробити лише я. Потім, приділити час дружині. Вона любить засинати, коли я їй чухаю спинку. І лише після цього я міг приступити до роботи. Ніби-то усе гаразд, але почався хронічний недосип – зранку важко встати, вдень – постійні пошуки третьої точки опори для подрімати…
Нє, іноді Наталка забирала Ярославу з собою, щоб мене розвантажити.  Я люблю своїх дівчаток, але так довго не може тривати – треба щось міняти. Особливо, якщо зважити на те, що уже тиждень працюю над рекламною кампанією для одного магазину піротехніки і її пора запускати.
Після сніданку, запропонував дитині план дій – ідемо в місто гуляти, заходимо в іграшковий, обираємо що сподобалося, повертаємося додому, граємося. Звичайно, про те, що під час її гри хочу засісти за комп попрацювати – промовчав. Був у цьому плані один недолік – моя Ярослава, на відміну від інших дівчат, не любила возитися з ляльками. А ще вона вперто відмовлялася робити це сама.
Прогулянка була потрібна і мені, щоб прокинутися. Сьогоднішня ніч була важкою – остаточно визначав цільову аудиторію, її сегменти, прописував цілі і цінності, джерела інформації, проблеми і складності, ролі і заперечення, складав таблиці для кожного сегменту. Постійно щось не подобалося, правив. Потім – завис на формулюванні пропозицій і пішов спати. Зараз потрібно було перезавантажитися, хоча, при такому паскудному ранковому настрої, це було складно.
Хоча… Класна у мене доня. «А чого небо синє?», «А звідки беруться хмари?», «А чого машини їздять?», «А чого ми не ходимо по дорозі?». Відволікає. Щоправда, коли пішли запитання «А чого тьотя рожева?» про жінку у зеленій куртці і «А чого в дяді морда синя?» про чоловіка цілком респектабельного вигляду – не знав що відповісти.
Добре, що іграшковий був поруч. Там моя маленька допитувала уже продавчинь. Через годину ми вийшли звідти з новим набором для малювання і кількома комплектами пазлів. Я був задоволений – появився шанс, що дитина дасть мені кілька годин на роботу.
Ага, не так воно усе весело, як хочеться…
Тільки я повідкривав на моніторі усі заготовки і почав налаштовуватися на написання рекламної пропозиції, як…
-  Тату, допоможи мені намалювати маму! Тату, а дивися яке в мене гарне сонечко! Тату, а ти знаєш як називаться ця квіточка?
Спроби пояснити, що тато на роботі і має працювати, мали кількахвилинний ефект. Але це були ще дрібниці.
-  Тату, а давай разом складемо пазла!
-  Доню, я ж тобі пояснив, що маю працювати, я зайнятий.
-  Тату, ну будь ласка!
-  Ні, я маю працювати!..
-  Тату, тут така гарна фея, допоможи мені її зібрати…
- 
-  Тату, ну ти ж завжди допомагаєш…
-  Ярослава, я маю закінчити роботу!
-  Тату, ну пограйся зі мною, - Ярослава скривилася і почала плакати…
Мені залишалося зовсім трошки, щоб закінчити оголошення, яке мучило мене, а я його. І тут… монітор потух, а за ним перестав шуміти кулер. Я ледь стримався, щоб не заматюкатися. Собака дика!!! Під наростаючий плач дитини почав істерично перевіряти живлення, смикати мишкою і намагався знову увімкнути комп. На хвилині третій до мене дійшло, що залізо ніяк не реагує.
В голові роїлися варіанти дій що робити – від виклику майстра до придбання нового компа. Сьогодні край треба запустити рекламну кампанію, бо клієнти мене з’їдять. Відчуття було таке, ніби сам зараз вибухну.
-  Тату, він не запрацює, давай пограємося. – я ледь не заплакав, схилившись над столом і обхопивши руками голову. Донька тихо підійшла до мене, обійняла, і ніжно так, промовила. – Тату, ну пішли, пограємося. Він потім включиться.
Від такого, у мене сльози навернулися на очі. Чотирирічне дівча заспокоює дорослого батька. Та гори воно усе синім полум’ям!..
-  Зараз, я викличу швидку допомогу для цього комп’ютера, і ми підемо гратися.
-  Не треба кликати нікого, він сам включиться. – та я уже цього не почув.
-  Алло, Андрій? Здоров, у мене тут комп навернувся, а на ньому купа інфи, треба твоя термінова допомога.
-  Зараз ніяк. Години через дві, не раніше.
-  Ну у мене вибору не особливо багато, давай пошвидше. – вибору дійсно не було – Андрій був одним з кращих по частині «ремонту примусів», як він казав. І, якщо залізо дійсно накрилося, він хоч міг дістати звідти інформацію. – Давай, я чекатиму.
Складання пазлу таки відволікає. Та і Ярослава всіляко намагалася мене розвеселити, постійно обіймаючи і цілуючи. Що не кажіть, а діти роблять нас щасливішими. За дві години, доки ми склали велику картину з феєю і однорогами, я уже повністю змирився зі своєю халепою і заспокоївся. Коли усе було готове, донька стрибала від щастя.
-  Дякую тобі таточку! Бач як гарно у нас вийшло разом! Я б сама не склала. – іноді, моя дитина говорила, як зовсім доросла.
-  Ну, це ти у мене розумничка, усе сама зробила.
-  Неправда, ти мені підказував.
-  Гаразд, гаразд, ми зробили це разом.
-  А тепер іди, працюй, я тут ще помалюю.
-  Ярослава, ти ж бачила – комп’ютер не вмикається.
-  Тату, ти як маленька дитина, треба натиснути кнопку.
-  Покажеш як це зробити? – я розсміявся.
-  Ну, ходи, дивися, ось. – доня натиснула кнопку живлення на системнику і кулер загудів, пікнув, засвітившись монітор. Комп’ютер ожив. Тепер завис уже я.
Отямився після дзвінка у двері. За ними стояв Андрій.
-  Показуй, що там твій примус.
-  Та фіг його знає що з ним – мала тільки-що ввімкнула. А перед тим, він ні на що не реагував.
-  Може перегрівся?
-  Та ні, я десь з пів години на ньому працював.
-  Ну, це не показник. Пішли дивитися.
Виявилося, що не все так просто. Залізо-то увімкнулося. А ось операційна система не завантажилася. Щось таки було не так. Майстер мовчки приступив до роботи. А я глянув на годинник і зрозумів, що пора кормити дитину.
-  Андрій, ти пообідаєш з нами?
-  Ага.
Ми з Ярославою пішли на кухню. Зазвичай, ми готуємо разом. Хоч, потім після неї довго прибирати, зате дівчинка учиться готувати і в принципі допомагати. Зрештою, особистий приклад – один з найкращих методів навчання.
Хвилин за двадцять, ми зайшли в мою кімнату. Андрій задумливо втупився в монітор і чухав потилицю.
-  Нічого не розумію. Перепробував усі стандартні методи – не запускається. Заберу, напевно додому твій системник, там протестую, попробую ще дещо.
У мене всередині все похололо. В уяві почала малюватися картинка скандалу з клієнтами.
-  Скільки часу це займе? І скільки шансів на те, що інформація на вінчестері збережеться?
-  Завтра на ранок зможу щось сказати. Що з інформацією – зараз не скажу. Нічого не зміг побачити.
-  Дядя Андрій, а можна я попробую відремонтувати татовий комп?
-  Пробуй. Його тут може спасти тільки чудо.
Ярослава нахилилася до системника і двічі натиснула кнопку живлення. Пішло перезавантаження. Ми усі спостерігали за монітором. Я – з останньою надією, Андрій – скептично, а маленька дівчинка з посмішкою переможця…
За хвилину нас привітав віндовс. Я запитально подивився на майстра, який різко ухопився за мишку і почав перемикати вікна, перевіряючи роботу системи.
-  Що за… хай йому грець? Вітя, так не буває. Я усе перепробував. І перезавантаження тоже. – судячи з виразу обличчя, Андрій підвисати. А я не знав як мені реагувати. Появився примарний шанс, що усе зроблене збережеться.
-  Дай-но перевірю чи збереглися мої креативи.
-  Ні, тату, пішли їсти. Потім перевіриш, а я тобі поможу. – слова Ярослави прозвучали як наказ. Андрій почав істерично гигикати, а мої ноги самі пішли в сторону кухні.
Після мовчазного обіду майстер з «ремонту примусів» не витримав.
-  Всеодно я нічого не зрозумів.
-  Якщо ти не зрозумів, то я тим більше.
-  А що тут розуміти? Слухатися треба не тільки маленьким, а й великим. – тоном експерта зауважила Ярослава. Я засміявся.
-  Не ржи так. Мала правду каже. – все ще задумливо промовив Андрій.
-  Тобто?
-  Ти кажеш, вона увімкнула комп перший раз. Що там було – не знаю. Але вона його увімкнула і другий раз, коли уже я нічого не зміг зробити. То як ти там не слухався?
-  Не хотів гратися з нею? Не мели дурниць. Бо виходить, що моя дитина екстрасенс, який впливає на електричні прилади. А так не буває.
-  Гаразд, тобі видніше. Думай що хочеш. Дякую за обід. Піду я далі.
-  Що з мене?
-  А я нічого не зробив, щоб брати з тебе гроші. Доньці заплати…
Можливо, в іншій ситуації, задумався б над словами Андрія, але треба було сідати за роботу. Ми з Ярославою швиденько помили посуд і я вмостився за монітором. На диво, мої заготовки збереглися. Потрібно було швидше усе завершувати і запускать рекламну кампанію у мордокнижці.
-  Тату, давай я тобі тоже допоможу.
-  Як ти мені допоможеш, доню?
-  Ти візьми мене на ручки, а я тихенько тобі допомагатиму.
Це був найкращий варіант. Нехай собі сидить на руках, ніж постійно відволікатиме. Ярослава зручно вмостилася, притулившись до мене і затихла. А я собі спокійно став дороблювати те, що залишилося. І якось мені так добре було на душі, що усе робилося, ніби саме собою…
Ярослава заговорила лише тоді, коли залишилося натиснути кнопку запуску реклами.
-  Тату, а можна я це зроблю?
-  Ну звичайно, моя помічнице. – від розчулення, в голосі забриніли сльози. – Натискай ось цю зелену кнопочку.
Ярослава клікнула мишкою, повернулася до мене і сказала:
-  Усе буде добре. А тепер пішли гратися.
Вибору особливо не було. Зрештою, завдання на сьогодні було виконано. Сидіти і перевіряти статус реклами кожні кілька хвилин сенсу не було. Всеодно на перевірку піде кілька годин. Потім поки воно запуститься, почне показуватися. Поки алгоритми мордокнижки тестуватимуть і перевірятимуть якісь версії… Раніше завтрашнього обіду очікувати на якісь особливі результати сенсу немає. Тим більше у ніші піротехнічної продукції. Там усе дуже складно. Не факт, що ця реклама буде вдалою взагалі. Тим більше не в сезон. Можна було би взятися за інше замовлення, але надто сильно я сьогодні перенервував.
Ми гралися, доки не прийшла мама. Ми кинулися її зустрічати. А вона з порогу накинулася на мене:
-  Це все ти винен, що у мене нічого не вийшло з інвестором.
Я остовбенів, не знаючи як відреагувати. Уже і, якось, обіймати перехотілося… За мене заступилася донька:
-  Не кричи на тата!.. Він не винен. – і в сльози. А ми кинулися її заспокоювати. Так, непомітно, Ярослава нас помирила.
За вечерею, я розповів що у нас сьогодні було. А коли ми утрьох мили посуд, згадав ще й слова Андрія. Наталка зробила свої висновки:
-  А ти пригадай, що було, коли ми намагалися її віддати до садочка, коли її хтось ображав, що з ними було, як там проривало каналізацію, світло зникало…
-  Ти хочеш сказати, що твоя баба щось таки їй передала?
-  А ти не смійся. Бабуся, можливо, і була дивною, але вона ніколи мені не брехала.
-  Я не кажу, що вона обманювала. Я про те, що це звичайні співпадіння.
-  А не забагато їх у нас набралося?
-  То ти хочеш сказати, що Ярослава у нас малолітня техновідьма?
-  Ну, я б так не казала, але щось вона таки може…
-  Щось може? Що вона може? Ще раз – в житті буває багато різних співпадінь.
-  А я тобі кажу, що то не співпадіння. Це бабусин спадок.
-  Маячня це все, а не спадок. Немає ніякої магії. То все дурні забобони.
-  От і поговорили…
Наступного дня, в перерві між забавлянням дитини, я відкрив рекламний кабінет, з якого запускав рекламу піротехніки. Результати, м’яко кажучи, ошелешили: сорок вісім замовлень… Це нічого не говорить, якщо не знати, що раніше магазин в онлайні робив, в середньому, шістдесят продаж за місяць. Просто чудово, раніше такого швидкого результату не бувало…
Поки я за компом радів маленькому досягненню, до мене підбігла Ярослава.
-  Тату, тобі знову треба працювати?
-  Ні, моя маленька, просто перевірив учорашню роботу.
-  Ну я ж казала, що допоможу тобі. Пішли гратися.
Ось тут мене заклинило. А в голову повільно почав заповзати сумнів: а чи дійсно це моя робота? Чи це все-таки робота доньки? І як це перевірити?