понеділок, 28 грудня 2015 р.

Козак та смерть | Спас Рівне

Козак та смерть | Спас Рівне Козак та смерть. Український фільм-казка. Лише три дні тому його оприлюднили. Заходимо, дивимося і максимально поширюємо. Видиво того варте ;)

пʼятниця, 25 грудня 2015 р.

Козаки-богатирі | Спас Рівне

Козаки-богатирі | Спас Рівне Зараз розробили "броню від багнюки і води", а козаки це знали. А що за "верцадла", за допомогою яких вони бачили за кілька верст - до цих пір ніхто не знає. А ще вони першими застосували на війні ракети ;)

четвер, 24 грудня 2015 р.

Козацька звитяга №5 | Спас Рівне

Козацька звитяга №5 | Спас Рівне Олександр Притула розповідає про основні принципи нанесення ударів руками у Спасі. Крім того розповідає про підготовку рук до ударів - те, про що мало хто знає

понеділок, 21 грудня 2015 р.

Чемпіонат Рівненщини зі Спасу | Спас Рівне

Чемпіонат Рівненщини зі Спасу | Спас Рівне Нарешті, вдалося порадіти за перемогу деяких учнів, які чітко виконували настанови перед боєм. Раніше такого за ними не помічав. Результатами стали дострокові завершення поєдинків. Наприклад больовим прийомом. Дивіться більше світлин.

Головний Котигорошко Рівного | Спас Рівне

Головний Котигорошко Рівного | Спас Рівне Запеклі змагання розгорнулися у 26 школі Рівного на Святого Миколая. Дітвора визначала головних Котигорошків міста. Емоції перли через край. Місцями батьки ледь самі не вибігали змагатися замість дітей.

пʼятниця, 18 грудня 2015 р.

648 учасників козацьких змагань. | Спас Рівне

648 учасників козацьких змагань. | Спас Рівне Відбіркові поєдинки за вихід у фінал здійснювався серед третіх і четвертих класів шкіл №25, 1, 26, 19 і 12. Всього 548 учнів. Крім того, змагатиметься сотня першокласників та другокласників, які займаються Спасом у Рівному і Луцьку, представники бразильського джиу-джитсу і тхеквондо.

четвер, 17 грудня 2015 р.

Сили спеціальних операцій. Що може Україна?



Коли мова заходить про сили спеціальних операцій (ССО), то більшість людей малює в уяві десь таку картинку. Вона відрізняється лише рівнем та кількістю переглянутих бойовиків. Тим не менше зараз на просторах українського сегменту всесвітньої павутини активно обсмоктуються питання створення наших ССО. До цього долучаються усі кому не лінь.

Оскільки мені не лінь, то дозволю і собі вставити кілька копійок, які виникли, так би мовити "в процесі" ;) Чи маю я моральне право? А ви почитайте текст ;) тоді і поговоримо ;)

Сварка між чиновниками МО та бойовими офіцерами нам може бути цікава як просто сварка. Чому? Задайте питання будь-якому толковому офіцеру: "Які сили та засоби, на вашу думку, мають входити до ССО?" Відповідь буде приблизно наступною:
1. Частини спеціального призначення.
2. Частини та засоби доставки (транспортне забезпечення).
3. Частини та підрозділи медичного забезпечення.
4. Аналітики (моніторинг, збір та обробка інформації з відкритих та закритих джерел, розробка різноманітних стратегій).
5. Відповідно - агентурна розвідка. Тобто включаємо сюди ту ж саму Службу зовнішньої розвідки.
6. Частину управлінь СБУ, які відповідають за економічний сектор, крім того сили та засоби антитерору.
7. Напевно віднесуть сюди підрозділи Міністерства закордонних справ, які відповідають за збір інформації.
8. Підрозділи "кіберрозвідки" - хакерів ;)
9. Частини інформаційно-психологічних операцій. Тобто тих, хто мав би відповідати за ведення так званих інформаційних війн. Наприклад - мінстець ;)
10.  Само собою частини технічних засобів розвідки - від безпілотників до космічних засобів.
11. Хтось додасть якісь науково-дослідні інститути, які займатимуться розробкою сучасних зразків зброї та спорядження.

Звичайно, хтось додасть більше. Але все коливатиметься у вказаних межах. Все залежить від рівня підготовки та того, наскільки офіцер прокинувся (у прямому розумінні цього слова). Доречі, а скільки ви самі спромоглися назвати пунктів?

Якщо ж ви будете настільки нахабними, що додумаєтеся задати наступне питання: "А які функції мають виконувати ці частини та підрозділи?"..... ;) В основному почуєте щось близьке до мови кози - чи то бе, чи то ме ;) Ви образилися? Не варто ;) Бо наступне питання: "Яким чином ви пропонуєте організувати взаємодію цих частин?" введе вашого співрозмовника в ступор ;)

Якщо вам ще не набридло ображатися, то продовжу ;) Насправді, перераховані сили та засоби - це типове армійське бачення. Це, можна сказати, інструменти хірурга. А як же інакше? - скажете ви і помилитеся. Бо ССО - це також і робота по площах. Це і слідчі, прокурори, частини НГУ, ракетні війська і артилерія, мобільні військові комендатури, журналісти, поліграфічні фірми і телеканали чи кіностудії. Але і це ще далеко не все. Бо потрібні навчальні центри ;)

Знаєте у скільки це обійдеться? Знаючі люди кажуть, що бюджет МО там навіть не помітять ;)

Але і це - далеко не все. Перейдемо до важливого. Задайте собі питання: "А що хоче держава Україна?". Не плутайте з керівництвом цієї держави!!! Ви будете якщо не здивовані, то у ступорі, як і я, коли це почув ;)

Для розуміння про що йде мова. Наші доблесні клерки в ГШ та МО тривалий час навіть не розглядали РФ як можливого ворога. Доки все не почалося. Тобто, можна зробити висновок - концепція національної безпеки нашої держави є недосконалою. Як думаєте - чому? Так, все просто - немає кому її писати. Тобто, насправді, є але їх не допускають до цього процесу.

Наступне питання - а хто її має писати? Назвіть собі кілька прізвищ. А тепер поставте їм кілька питань: на скільки років уперед мислить ця людина? який рівень інтелекту цієї людини? чим займається зараз ця людина? чим вона займалася до цього? хто її батьки-діди?  Нікого не треба обгаджувати. Просто зафіксуйте кількість тих, хто залишився після вашої критики.

Підемо далі. Подивіться хто керує питаннями національної безпеки у Великій Британії, США та Ізраїлі. Погоджуєтеся, що ці країни можна спокійно брати за зразок у питаннях національної безпеки? Так ось реально керують там не президенти, а еліта, аристократи, тяглість родів яких сягає кілька сотень років. Ці люди мислять категоріями навіть не десятиліття.

А тепер повернемося до нас - хто керує? Правильно - "врємєнщікі". То які вони можуть складати концепції чи яких кадрів підберуть для цього? Сумно? Мені також. Бо ті, хто спроможний сформулювати бачення та ставити задачі для ССО в Україні, в основному, сидять в інституті стратегічних досліджень. Чули про такий? ;) А їх ніхто не чує. Так само, як і працівників РНБО. Бо бабло побєдіт зло ;).

До чого веду - суперечки  стосовно хто очолить написання Муженко та Кривонос - все це дурниці. При всій повазі чи неповазі до цих людей. Ситуація є суттєво гіршою - в державі не просто відсутня еліта, відсутня система її створення та виховання. І мова не йде про грошові мішки з назвою олігархи.

У всьому цьому є позитив - ми знаємо, що еліту виховують змалечку ;) І це єдине, що ми можемо зробити. Що, зрештою, і робимо ;)))

І на хвіст. Якщо ви дочитали до кінця - це означає, що у вас є терпіння, або я цікаво пишу. Бо тут немає ніяких таємних даних, тут є лише вечірні рефлексії і лише одна істина - усе починається з малого ;)))



понеділок, 14 грудня 2015 р.

100 відтискань у 6 років | Спас Рівне

100 відтискань у 6 років | Спас Рівне Запропонували для нашої Ані Берези взяти участь в шоу “Україна має талант. Діти”. І попросили зняти відео як вона відтискається. Ну, ми зняли...

четвер, 10 грудня 2015 р.

понеділок, 7 грудня 2015 р.

Запорозька вдача | Спас Рівне

Запорозька вдача | Спас Рівне Характер, вдача і пригоди козаків. Історії про те, як характерники ману напускали, перемагали ворогів і виховання козацьких дітей.

субота, 5 грудня 2015 р.

Перемога на змаганнях з ММА | Спас Рівне

Перемога на змаганнях з ММА | Спас Рівне Хтось казав, що не чув про перемоги спасівців у змішаних одноборствах. Ось вам відповідь на це питання. Хлопці впевнено завоювали свої місця. Відео завтра увечері.

пʼятниця, 4 грудня 2015 р.

Жорсткий відбір у 12 школі | Спас Рівне

Жорсткий відбір у 12 школі | Спас Рівне Змагання з боротьби "Котигорошко" у 12 школі пройдуть у два етапи - спочатку в класах, а тоді між класами. Враховуючи, що там 15 класів, боротьба буде запеклою.

вівторок, 1 грудня 2015 р.

Запрошуємо на загання зі Спасу | Спас Рівне

Запрошуємо на загання зі Спасу | Спас Рівне Рівненська федерація КБМ "Спас" запрошує на змагання 20 грудня. Вік учасників від 9 до 14. Особливо раді будуть дівчаткам віком 10-11 років (спасівки теж хочуть позмагатися ;) ). Коротше, якщо будуть бажаючі чи питання - дзвоніть за вказаними телефонами ;)

пʼятниця, 27 листопада 2015 р.

Козацька звитяга №4. | Спас Рівне

Козацька звитяга №4. | Спас Рівне Не знаю хто ризикне Притулу заломати. Не рекомендую – здоров’я дорожче. В цій передачі Олександр Леонтійович знайомить з принципами звільнення від захватів. Прижмись, скрутись і обернись. Тут ви побачите звільнення від захвату за шию ззаду та залому руки ззаду.

четвер, 26 листопада 2015 р.

понеділок, 23 листопада 2015 р.

Депутати морди не б'ють, але боротьба триває | Спас Рівне

А ви знаєте, що поляки за участь у “Пласті” садили до буцегарні? Бо “Пласт” вважався крайньонаціоналістичною радикальною організацією. А що таке “Пласт” зараз? А знаєте як поляки вираховували, що хтось є націоналістом? Ніколи не догадаєтеся ;) http://www.spas.rivne.ua/news/deputaty-mordy/

Депутати морди не б'ють, але боротьба триває | Спас Рівне

пʼятниця, 20 листопада 2015 р.

Ми вийшли на перше місце в Гугл | Спас Рівне

Ми вийшли на перше місце в Гугл | Спас Рівне

У нас приємна новина. Сайт Рівненської обласної федерації козацького бойового мистецтва “Спас” вийшов на перше місце в гуглі. Сьогодні зранку о 9 годині. До відома – сайт існує не більше місяця. http://www.spas.rivne.ua/

неділя, 15 листопада 2015 р.

Економіка і московська мова.

Рівнянам. Сьогодні мав необережність купувати каву в бусику, що стоїть біля "Вопака" навпроти 12 школи. Даю 50 грн. Продавчиня просить дати 1 гривню. В кишені лежить. Але до мене доходить, що мене просять московською. 

У відповідь прошу її повторити те ж саме українською уже дістаючи гроші. Прошу чемно, з посмішкою. У відповідь чую - "а ето прінципіально? какая вам разніца?". Кажу - я ж клієнт, можу бути правий. А вона подрузі, яка була поруч: "Блін, папрасіла чєлавєка дать рубль, а он..." Коротше обслуговування українською я не отримав навіть після прохання. Більше моя сім"я там нічого не придбає. Навіть якщо змінять продавця. Хоча кава там смачна. 

Чудово розумію, що сам нічого не вирішую. Та мені по барабану. Рішення прийняв. Так само, як багато років не купую продукцію корпорації "Туборг" (включно з "Квасом Тарас"), Рошен тощо. Ніколи не купуватиму у того, хто зневажає мене як людину. Особливо, коли мене відмовляються обслуговувати моєю мовою. Думаю, я маю на це право просто тому, що живу в Україні. 

Традиційна репліка: "Какая разніца на каком язикє разгаварівать, лішь би чєлавєк бил хароший?" Чудово, я нікого не образив. Я заслужив обслуговування українською мовою в місті Рівне??? Чому на Зурабіці колишній мешканець Криму може осблуговувати українською? 

Одного разу приїхало круте таксі на замовлення. В розмові з таксистом виявилося, що він нещодавно переїхав з Московії. А виявилося тому, що був відчутний акцент. Чуєте? Акцент! У москаля! Поясніть чому москаль може говорити українською уже за кілька місяців??? Я переплатив йому кілька гривень. Бо мені було приємно, що людина обслуговувала мене моєю мовою незважаючи на те, що я "і так пайму".

До чого веду. Будь-який злочин має економічний слід. Будь-яка війна - це в першу чергу економіка. Про це писав ще Сунь-цзи. До тих пір, доки ми будемо їм платити, до тих пір ми будемо в лайні. Ви цього хочете? Я відмовляюся. Ваш вибір за вами. Що зробите ви?

неділя, 8 листопада 2015 р.

Ніякої агресії - посміхайся і бий


Зараз часто використовують цей вислів для "поржать". Але мало хто взагалі розуміє про що йде мова. Розповім з точки зору бойових мистецтв. Минулого року бачив бій двох одноклубників. Швидкість та сила ударів була така, що місцями ставало страшно. При цьому вони посміхалися один одному...

Більшість людей вважає, що чим сильніше напружишся - тим сильнішим буде удар. Щось у цьому є. Тільки напружуватися потрібно лише в момент дотику. Причому не всім тілом, а лише м'язами руки, точніше тими, які стискають кулак. Якщо мова йде про стусан рукою.
Таким чином можемо говорити про те, що решта м'язів тіла має бути розслабленою.

Для чого це потрібно? В першу чергу, щоб не затрачати лишні сили і не так швидко втомлюватися. В другу - щоб дозволити м'язам-розгиначам максимально швидко донести кулак до місця удару. Тут поясню детальніше. Річ у тім, що якщо напружитись сильно, то напружаться і м'язи-згиначі. А вони зменшать швидкість удару.

Тобто іншими словами - чим більше ви напружені, тим повільніший удар. А швидкість має пряме відношення до сили удару. Щоб пояснити це - повернемося до шкільного курсу фізики.
Енергія сили удару дорівнює половині добутку маси  і квадрату швидкості (ударної частини) - E=1/2 m V2

Тут ніби все зрозуміло, але знову ж таки не всі усвідомлюють це до кінця. Тому знову поясню детальніше. Збільшити силу удару ви можете лише за рахунок збільшення швидкості удару. Бо ваша маса має певну сталість. При чому збільшення швидкості у 2 рази дає приріст енергії сили удару у 4. А збільшення маси у 2 рази - дає збільшення сили удару також у 2 рази. До цього місця ще зрозуміло?

Тоді повертаємося до попереднього матеріалу. Розслаблена рука швидше доносить кулак до місця удару за рахунок того, що біцепс її не гальмує. Як тоді розслабити руку? Можна і треба довго тренуватися. Це правильний традиційний підхід.

Східні народи пропонують додатково ще медитативні та дихальні практики. Це також правильно. Що ми цим досягаємо? Розслаблення. Причому в першу чергу розслаблення психіки. А уже далі розслабляться м'язи.

Європейці практичніші - часу на медитації немає. Простіше розслабитися за рахунок позитивних емоцій. А вони викликаються в першу чергу посмішкою. ;) Таким чином посмішка має прямий вплив на силу вашого удару. 

У нас, в Спасі, робиться ще простіше - мистецтву бою учать через гру. А гра - це завжди позитив і посмішка. Саме тому у нас є карб (закон): "В життя - як в гру, в бій - як в життя".

Якщо стаття сподобалася - поширюйте з посиланням на цей блог ;)

пʼятниця, 6 листопада 2015 р.

Легенда про перших характерників.


Перші запорожці біля Капулівки і писар Попович

Колись давно, дуже давно, ще й дідів наших у Капулівці не було, понаходили в ці краї, звідки — ніхто не знає, здоровенні люди, в косовий сажень. Лицарі, чи що... От, як понаходили, та й стали шукати собі місця, де б їм оселиться.

З ними прийшов і писар, на прізвище Попович, дуже розумний і письменний, та ще й великий з нього був характерник. Знав він, що було на світі, що й буде, бо мав при собі таку книжку: що кого не спіткало б на світі, яка б кому доля не трапилась, то все воно було в тій книжці записано.
От ці лицарі, чи козаки, зібрали громаду і на раді, обравши собі кошового отамана, запитали писаря Поповича:
— На якім місці нам селиться і чи надовго? А писар глянув у книжку та й каже:
— Селіться кошем на Чортомлику на всі двісті літ.
Як сказав писар, так воно й сталось. Сиділи вони біля Чор-томлика, поки не пішли з тим Мазепою під шведа.
Писар Попович і тоді був ще живий, бо був же характерник. Було щодесять літ хтозна-куди пропадав, а там через місяць і прийде — такий гладкий і помолодшає. Стануть його козаки розпитувати, куди ходив, де був, то він їм і каже:
— Ходив напитись живущої води.
Ото як пішли козаки під шведа, то без них і зруйнували кіш на Чортомлику.
От запорожці знов питають писаря, де їм ставити кіш.
— Ставте,— каже писар, — у Крейдяній балці біля Кам’янки, тільки не дуже коштовно будуйтесь, бо недовго там наси-дитесь.
Так воно й сталось: пішли запорожці до турчина і провештались у нього літ з двадцять, як написано було у писаря в книжці. Та вже як стали копать лінію на запорозьких вольно-стях-землях, писар Попович і заявив, що вони знов підуть уверх по Дніпру і стануть кошем біля ріки Підпільної і тамечки будуть сидіти сорок літ; а далі зруйнують кіш, і вже не буде ні війська, ні козацтва. Так сказав:
— Коли не буде ні війська, ні козацтва, то й я не хочу по світі блукати. Буде кому і без мене писарювати, бо наплодиться тих писарчуків досточортів!
Взяв та й умер.
Все сталось, як писар Попович казав: зруйнували кіш, нема ні війська, ні козацтва, нема й таких уже людей, які колись були!

Світлину взяв у Богдана Гдаля на сайті Рукотвори. Автор писаря - Олександр Ковальчук. http://rukotvory.com.ua/maystry/oleksandr-kovalchuk/ 

четвер, 5 листопада 2015 р.

Козацькі гуляї на "Гайдамаках"


За два осінні місяці спасівці Рівного провели козацькі гуляї для 557 дітей. Більшість з них вперше спробували куліша, вперше сіли на коня і вперше почули хто ж такі козаки.  І це мова про рівненських дітей. Не вірите?Всі ці заходи відбувалися на території козацького табору "Гайдамаки". Час від часу хтось з учителів дізнається про нас і привозить своїх дітей на екскурсію. Зазвичай школярів зустрічають біля воріт з питанням: "А ви знаєте куди вас привезли?". Відповіді бувають різні. Часто в них звучить слово "козаки". Ось тоді ми і запитуємо: "А хто ж такі козаки?". Типова дитяча відповідь - "вільні люди" і "захисники України". Ніби все гаразд.
Але не все. Як показує досвід, нормальної відповіді не знає більшість школярів. Не має значення які класи. Так само, як не знають вони що таке "пороги", за якими знаходилися Запорозькі Січі. Сьогодні одна вчителька була переконана, що Січ знаходилася лише на Хортиці. Це невеличка вставка про те, як учать ваших дітей у школі.
На територію табору діти заходять лиш тоді, коли запам"ятають три версії походження слова "козак" - "кайсак", "коса" і "коза". А також привітаються по-запорозьки: "Пугу-пугу!". А відповідь ви знаєте? ;) Далі вони знайомляться з слянсько-козацькою зброєю. Бойові коси, вила, булави, перначі, сокири, шаблі, кинджали, шашки, пістолі, порохівниці, кулелійки, кулі, багнети тощо. Більшість давнього, деяким зразкам по 700 років. І все це можна потримати в руках. А іще дізнатися як це використовували. Повірте, більшість дітей уявлення не має як заряджався пістоль.
А далі вони ідуть проходити козацьку науку. Починаємо з простого - учимо стояти на ногах. Півнячі бої і штовханина на колоді. Потім може бути "ухопити палку", "Котигорошко", "зняти шапку", "хвости" - в залежності від ситуації. А після того переходимо до перетягування палки, линви, перетягування линви сходу. А якщо група дисциплінована - можна провести і лаву. Більшість дітей у захваті від такого, а вчителі - здивовані організацією. Бо за іграми слідує катання на конях і козацький куліш.
Як ви думаєте, де діти більше дізнаються про козаків - у нас, чи у школі? Буває, що дехто приходить до нас займатися Спасом після такого гуляю.
Ось і сьогодні в козацький табір "Гайдамаки" приїхало 87 учнів четвертих класів. Все повторилося майже як у цій розповіді. А потім нам стало цікаво - скільки ж дітей пройшло через наші руки за ці два осінні місяці. Дістали записник і порахували. Для нас це не показник, бо коистуємося іншими критеріями. А ось для закладів освіти - можемо тикнути носом...

четвер, 29 жовтня 2015 р.

Як віруючі приходили Спасом займатися.


Я вам напишу кілька слів, а ви скажіть, що у ньому поганого з точки зору релігії.

 "До тих пір, доки молодь з молоком матері та від старшини буде всотувати несприйняття зверхності над собою і в собі, в роду, до тих пір Рій Родів Скупи Вкраїнської буде в змозі мазкою братчиковою захистити землю свою на користь свою... Збережемо Край свій звичаєм, один одного обичаєм, тому свідок Бог наш батько і степ гайний."

Це слово стосове. Один з головних козацьких законів. Ми його промовляємо на початку заняття і в кінці.  До чого веду? Учора одна мама привела сина до мене на заняття. Хлопчик позаймався, розмовляю з мамою. "Вам сподобалося?" - "Так, все добре, мені сподобалося. Мені казали, що у вас дають добру фізичну підготовку." - "Тоді заповніть анкету і принесете на наступне заняття..." - "Зачекайте, у мене є одне питання - а можна, щоб мій син не казав того, що ви говорите усі разом? Бо ми віруючі і нам не можна такого."

Мене неодноразово звинувачували у язичництві за те, що розповідав дітям легенди про характерників, але щоб таке... Коротше я сказав, що нічим не можу допомогти. На тому і розсталися.

У зв'язку з цим виникло питання - а що ж такого крамольного з точки зору релігії є у слові стосовому? Може хтось пояснить?

А ще - чому ні у кого не виникає питань щодо ритуалів у східних бойових мистецтвах, де пропагується буддизм, сінтоїзм, конфуціанство тощо? Чому церковні адепти не звертають уваги на це і спокійно віддають туди своїх дітей? А ось українські традиції для багатьох - це язичництво і ними не можна займатися.

І на хвіст - мене дуже сердить формулювання "віруючий". Це відразу ставить інших у статус безбожників. Поки-що я спокійно реагую на подібне. Але, боюся, якось не витримаю і скажу кілька теплих слів під гарячу руку.

середа, 28 жовтня 2015 р.

Козацька боротьба для найменших - Котигорошко.


   Більше сотні дітей прийшло подивитися і прийняти участь у фіналі ЗОШ №25 з боротьби "Котигорошко". Всього фіналістів було 76 - 35 з четвертих класів і 41 з третіх. На світлині вище Дарина Висоцька радіє перемозі - і як фотограф упіймав?

   Правила прості - виштовхати супротивники з кола, або змусити його торкнутися килима третьою точкою опори. Цей вид козацької боротьби не портебує особливої підготовки, тому і дозволяє залучати всіх бажаючих.

На світлині - разом з моїм учнем Кирилом ще раз нагадуємо правила учасникам.  


Готувалися ми довго - потрібно було зібрати 15 тис. грн. на килими (4х4 метри). Доречі, дякую усім, хто долучився і допоміг зібрати кошти. Ви допомогли зробити дітям свято ;)
Немало часу пішло на організаційні питання - домовитися зі школою, узгодити час, провести відбіркові змагання...


   Доходило до того, що діти ловили мене та вчителя фізкультури і питали коли вже нарешті. Ентузіазму було багато :))) Вийшло так, що ми не розділяли хлопців та дівчат. Хоча, напевно, варто. Навесні так і зробимо. Хоча, це не завадило дівчатам займати призові місця. Навіть у категоріях, де було по 8-11 учасників.



Гляньте лише на обличчя Дарини - як вона рішуче налаштована. У неї в результаті було друге місце. Напевно, саме завдяки рішучості, дівчата і перемагали. Діти змагалися по-різному. Хтось просто виштовхував, хтось намагався робити підніжки чи кидки.

                                                  

А хтось - відходив з лінії атаки і використовував силу супротивника - гляньте на відео останнє сходження. Що цікаво - не всі мої учні, які приймали участь у цих змаганнях використовували прийоми, які учили перед цим. Та це не страшно - ще скористаються.


В тому шумі було важко щось почути, тому голос таки надірвав. Повірте, перекричати сотню дітей дуже складно. Особливо, коли вони час від часу підбігають і починають наперебій питати: "А коли я уже буду???"

Коротше, все у нас вийшло добре і без лишнього офіціозу. Грамоти отримали усі, а переможці - ще й медалі та книги видавництва "А-БА-БА-ГАЛА-МАГА". З книгами допоміг відомий рівненський журналіст і депутат облради Сергій Штурхецький. При цьому він розумів, що ніякої реклами не отримає. Тому дякую тут ;) .


Взагалі приємно, що є люди, які допомагають. Долучилися і козаки - транспорт, гроші на килим, фотограф, і волонтери ДАРу - транспорт, грамоти, технічна підримка, і Самооборона Рівненщини - допомога з організацією.

Велике дякую директору 25 школи Сергію Павловичу - у нього вистачило мужності дати дозвіл на проведення перших таких змагань на базі школи. А ще дякую учительці, яка допомогла нагороджувати дітей ;) Без неї я б не справився.


А тепер підсумок - ми маємо перших 33 учасника загальноміського фіналу боротьби "Котигорошко", який відбудеться 19 грудня на Святого Миколая. Чого перших, бо далі ідемо в інші школи Рівного.

І іще - так вийшло, що змагання відбулися 27 жовтня, на день народження Нестор Махна - легендарного українця, який воював за кращу долю українського народу. Це дуже символічно.





субота, 24 жовтня 2015 р.

Ще одна легенда про походження запорожців - чорногори


         Чорногори-запорожці

Запорожців спершу було всього шістнадцять чоловік і звались вони чорногорами. Спочатку жили вони десь вище порогів у лісі, а повз той ліс ішов битий шлях. Дізнався якийсь цар, що по тім шляху великий розбій, і послав військо.
Через стільки там днів дійшло військо до того лісу і сунуло прямо в пущу... Іде воно, іде та й іде — коли чує: як затріщить, як залущить!.. Глянуло воно, аж на дубах курені, а звідти виглядають чорногори. Генерал до них:
— Що ви за люди?
— Чорногори!
— Злазьте з дубів!
— А що ж вам від нас треба?
— Треба, щоб ви здались. От що!
— Знаєте що, люди добрі? — каже кошовий.— Ми такі хрещені, як і ви, одбиваться не будемо, а краще йдіть собі з богом, звідки прийшли!
Генерал той як крикне:
— Пали!..
Стало військо палить, та не по чорногорах, а по собі — і вилягло, як снопи.
Явився тоді сам цар і викликає трьох чоловік. Прийшли. Він — за пістоль та до них... Аж воно не те: руки і відібрало... Смикався він, смикався та тоді й просить:
— Ой братці, не пустуйте!
— Добре,— кажуть. — Дай же нам спочатку таку грамоту, щоб була нам земля обмежована і щоб, хто за межу перескочить,— той і наш!
Цар пообіцяв — і йому відпустило руки. Видав їм грамоту і назначив межу за сто верст вище порогів і за сто верст нижче порогів.
Як сіли вони кошем на порогах — народ так і сунув до них. Тоді вже земля назвалась козацькою, а люди — запорожцями.
От так розповідали старі люди... Тепер покоління запорожців, що кинуло Січ за Катерини, живе, кажуть, під турком на Чорних горах, і козаки знову звуться чорногорами.


четвер, 15 жовтня 2015 р.

Покрова, діти, кіборги та козаки.


Нарешті ми зробили свято для себе. Учора, на Покрову зібралися біля пам'ятника Хмельницькому, поклали квіти і пішли здоровою колоною в центр Рівного.


Давно в місті козаки не збирали таких колон. Спереду йшли хлопці з Рівненської Січі Війська Запорозького Низового Великого козацького кола. За ними - Самооборона Рівненщини, а тоді - і ми з малятами, тобто федерація козацького бойового мистецтва "Спас" та федерація бойового гопака. На світлині ми там далеко ззаду ;) разом з батьками.

По дорозі поклали квіти полеглим за Україну, Климу Савуру - першому командувачу УПА. По дорозі хтось з доросли розкрутив малечу і вони почали скандувати "Слава Україні!". Коротше, їх поперло і вони з такими гаслами дойшли геть на Майдан Незалежності, де після коротких урочистостей зробили загальну спільну світлину.

Доречі, що сподобалося - все чітко по графіку і без лишнього пафосу. Тут треба повчитися нашим бюрократам. Хоча, зібралися переконані люди і їм не потрібно було розповідати про те, як любити Батьківщину. Можливо, саме тому хлопці з Самооборони приємно здивували - забезпечили переїзд двома рейсами нашої дітвори бусом на козацький табір "Гайдамаки", де нас зустріли троїсті музики ;) і почалися основні заходи. 


Я, зрештою, зібравши наших дітей показав їм козацьку зброю. Судячи із облич батьків - їм також було цікаво. Потім почалося Велике Коло. Довелося натиснути на отаманів своїм авторитетом, щоб поставити дітей у коло. За давньою козацькою традицією малечу брали на ради, щоб училися і запам'ятовували.

Коло, як коло - похвалили один одного, подякували за гарну роботу, нагородили тих, хто допомагає армії. Комбат розвідбату представив нашого козацько-волонтерсько-військово-самооборонівського кандидата в мери Рівного. Хто не знає - вона зліва на світлині ;)

Далі офіціоз закінчився і ми перейшли до козацьких забав. Як завжди дорослі соромилися і за них віддувалися діти. Провели ми півнячі бої, штовханину на колоді, ухопити палку, бій вершників, перетягування линви і, звичайно, лава-на-лаву.




  Найбільше емоцій було у найменших - там поперло геть усіх. Головне, що все обійшлося добре, батькам і дітям сподобалося, навіть незважаючи на те, що декого довелося не допускати до ігор через малий вік.                                                      Далі отаман скуштував волонтерського кулішу і дав добро на прийом їжі. 
Гармаші гепнули з гармати. Народ насів на куліш, я здав дітей батькам. Почався концерт і спілкування по групах.

Нарешті можна було привітатися з усіма, кого побачив. З розвідниками, волонтерами, козаками, батьками. Був навіть один рівненський кіборг. Поговорили і з ним. Зараз він лікується у Києві, а далі хоче на пенсію. Оскільки ми з ним знаємося давно, то зробив йому пропозицію долучитися до військово-патріотичного виховання дітвори. Саша обіцяв подумати.

А перед тим, як іти додому, зайшов на вогник до козаків і попросив допомоги. В певний момент мені почали аплодувати, довелося зупинити. Хтось допоміг, хтось обіцяв подумати. Завдяки їхній допомозі сьогодні повністю оплатив тисячу грамот на боротьбу "Котигорошко".
Свята проходять, а робота продовжується.
Що скажете? ;)))

вівторок, 13 жовтня 2015 р.

А чого ви не в шароварах? Або типова Покрова для козака.


"Ніби і наше свято, а робиш його для інших" - так сказав мій товариш, вчитель Бойового Гопака про Покрову. Десь так і є. Як і розповідав раніше - всім подавай заходи. Сьогодні ми були на розрив. Кругом треба заходи, показові виступи. 

Перший наш показовий був у одній з рівненських шкіл. Ми там на Покрову уже кілька років поспіль щось проводимо на їхні "козацькі забави". Ну, роблять люди - треба допомогти. Сьогодні прийшли до них у камуфляжах - не треба переодягатися раз за разом. Просто зняв куртку і працюєш. 

Зачепило питання учителя - "а чого ви не в шароварах? не ті тренди?" Ось що можна сказати у відповідь на таке питання? Розповісти про одяг пластунів? Пояснити, що козаки завжди використовували передові досягнення військової науки? Чи втовкмачувати про совкові пластикові шаровари та відсутність їхньої автентичності? 

Дивує інше, хоча, давно пора перестати дивуватися сталому образу козака в шароварах, чоботях та в шапці з шликом. Так, у нас в українському рукопаші "Спас" шаровари, сорочка і пояс передбачені формою одягу. Але якось воно не тойвого мерзнути в таку погоду на вулиці. А два виступи з трьох у нас були саме на вулиці. Та не про те мова - зрозумійте одну річ: це не фермер, не алкоголік, не професійний клоун. Козак - козак - це воїн. А воїн повинен відповідати реаліям. 

Після школи пішли на виступ в Рівненський державний гуманітарний університет. Жалко було тих студентів, які в погоні за шароварництвом стояли в одних сорочках та спідничках. Але Вадим Кирилович (завідувач кафедри теорії та методики фізвиховання) давно проводить подібні заходи. І це у нього навіть цікаво виходить. Теж треба допомогти. Спочатку я сподівався, що виступатимемо все-таки на асфальті. Бо існує потреба пояснити студентам для чого я так мучу їх бойовою акробатикою - падіння, перекиди. Коли підійшли, то зрозумів, що заради нас ніхто не виходитиме на асфальт. Але ще було сподівання, що там на майданчику трава. Не тут-то було - там уже був пісок. Це я до того, що завідувач кафедри повільно, але вперто покращу матбазу. Там уже два чудових спортивних майданчика, покритих піском.

Коротше наші падіння при виконанні прийомів втратили свою ефектність - одне діло падати з висоти в метр на жорстку поверхню, а зовсім інше - на пісок. Але виступ наш сподобався, щоправда ми протупили і не поставили музику. Тому він видався затягнутим.

Далі нас посадили на машину і повезли в сусіднє село - знову виступ і півтори години козацьких забав для школярів. Уже там ми відчули що молодість пройшла ;) - тіло розлінилося і не хотіло нічого робити ;))) Але все гаразд. Виступ та забави сподобалися, все пройшло чудово і навіть місцеві алканавти не змогли спортити атмосферу.

Паралельно з нами наші хлопці провели на "Гайдамаках" дві години козацьких забав для 90 дітей, гопаківці теж зробили кілька показових. А завтра робимо свято вже для своїх дітей.

На світлині - показовий виступ учнів запорозької групи "Спас-Вихор". Своїх світлин ще не знайшов. ;)))

понеділок, 12 жовтня 2015 р.

#Селфізмером

 В Рівному зараз має певну популярність #селфізмером ось і я зробив собі учора.
Насправді все почалося з того, що, як завжди на масові заходи волонтерський батальйон "Допомога армії Рівне", готував куліш. А з деякого часу, це роблю я. Смак мого кулішу спробували уже сотні, якщо не тисячі рівнян. Рецепт його я розміщав ось тут: http://gaydamaki.com.ua/retsept-kulishu/

Коротше готую куліш... Підходить якась баришня і московською запитує, а хто тут з нас має імітувати гетьмана. Кажу, а чи не буде вам складно повторити те ж саме українською? Вона повторила. Я у відповідь - ось бачите, вам не складно, а мені приємно ;) За що отримав посмішку.

Ну, як виявляється торгова марка горілки з козацькою назвою обговорювала питання щодо реклами їхнього бренду козаком. Всі відмовилися. А ми - найбільш продажні ;) Кажу - яка ціна питання? Вона не знає. Поки уточняли, туди-сюди, продовжую варити.

На виході зійшлися на цифрі 400 грн. Думаю, задешево, але домовлявся не я, а дівчата. Отже продали мене в оренду, переодягнувся. Вигляд - бачите самі. Автентичного не багато, але головне - образ. Ну, і шабля - точна копія шаблі Богдана Хмельницького, подарованої йому козаками після берестецької битви.

До того нікому не був цікавий кашовар. А тут усі побігли робити світлини. Ну і наш майбутній мер прибігла ;) Потім поторгував я хлєбалом для горілки. Не повірите - язик з трудом повертався рекламувати типу справжній український бренд, але що не зробиш за гроші. Тим більше за гроші для солдатів... Особливо, коли ніхто не хоче давати їх... Роздав по дві пляшки для спортсменів... Гонки почалися )))...

Зрештою, куліш розмели весь. Ми зібрали, здається 6900 - порівняно багато. Але я цього вже не бачив - побіг до дружини. Вона була просто рада і рада кулішу, який приніс скуштувати. Сьогодні відносно спокійно. А ось завтра... Сподіваюся, витримаю. ;)))

субота, 10 жовтня 2015 р.

Совок, Покрова і козаки. Хортинг, горілка "Гетьман" і воно вам треба?


Наближається найбільше козацьке свято - Покрова. Всім подавай видовища, заходи, масовки. Прийди туди, зайди сюди, зроби тут, виступи там. На світлині запорозькі спасівці проводять бій лава на лаву. Хлопці взагалі перед святом забули що таке спокій. Зараз козаки в шароварах вострєбувані. Всі хочуть, щоб на їхньому заході постояли козачки. Якщо не знаходять справжніх, чи схожих на справжніх, то наряджають своїх. Як Діда Мороза. Совок цвіте і пахне. Кожен хоче відмітитися, поставити галочку про проведений захід.

Проведення заходу після Покрови уже не цікавить. Навіть якщо він потрібний, масштабний і цікавий. У мене нагонка почалася з розмови з начальником відділу у справах молоді Рівненської ОДА. Запросила на форум у Києві з питань національно-патріотичного виховання. на три дні - 14-16 жовтня. Представниками громадських організацій усе оплачується. Насправді, для держави це дуже крутий крок. Тільки представникам управлінь - за свої. Захід дійсно крутий, важливий, необхідний, цікавий. Тільки який дятєл придумав його проводити на Покрову??? Довелося відмовитися.

Далі почалося... Про Котигорошка я уже розповідав. Справа просувається. Навіть визначили дату загальноміського фіналу - 19 грудня (на Святого Миколая, хто не в курсі). Запропонував начальник міського управління спорту. А мені якраз те, що треба, бо на 20 грудня у нас буде чемпіонат області зі Спасу. Почали дзвонити завучі - а давайте ми вашого Котигорошка проведемо перед Покровою.

Я дуже радий, але вибачте, як оце поміститися? Дзвонить Олександр Притула і каже - маєш бути у Києві 9 жовтня на круглому столі з питань національних бойових мистецтв. Ну, тут уже нікуди не дінешся - прямий наказ. Відмінив тренування поїхав. Зібралися метри поважні майстри. Дивіться на світлину - я її зробив ;)

Коротше, суть питання у тому, що у нас немає в законодавстві терміну "українські національні види спорту" і тим більше "українські національні бойові мистецтва". А для внесення це у законодавство - треба дати цьому визначення. З точки зору федерації "Спас" - це дозволить зробити у міністерстві спорту департамент національних видів. Коротше все логічно і важливо.

Були присутні: Спас, Бойовий Гопак, рукопаш гопак, козацький двобій, українська боротьба на поясах і хортинг. Що запам'яталося з виступів: слово "хортинг" походить від слова Хортиця. Є багато напрямків хортингу: для найменших, для дорослих, для жінок, поліційний хортинг. А ще є козацький хортинг і відрізняється він від інших хортингів тим, що там носять футболку з набитою спереду вишиванкою. Перед війною найчисельнішими федераціями хортингу були Донецька обласна і Республіки Крим. А іще у хортингу високо поставлено патріотичне виховання і їхня федерація має статус національної і у них є навіть директор з маркетингу. І це все дозволяє друкувати дуже якісні книги (це я про вигляд) товщиною сторінок у 600.

Круглі столи це круто... Але своєї роботи немірено - ігри для дітей, приготувати борщ-куліш для чергової масовки. Сьогодні один з наших інструкторів разом з Гайдамаками готує борщ у парку Шевченка в Рівному, а я разом з волонтерами - на мототреці буду робити куліш. Учора горілка "Гетьман" попросила, щоб козак з чубом комусь вручив приз. Коротше послав їх. Але оце думаю - все залежить від того, що заплатять. Всеодно гроші підуть нашим хлопцям на Сході... Може б то погодитись...

Шанси відпочити будуть лише у понеділок, і то примарні. У вівторок за чотири години треба провести три заходи - показовий виступ у першій школі Рівного (там потім проводимо Котигорошка), показовий виступ в РДГУ (там співпраця дуже важлива - кафедра фізвиховання), провести свято для села Городище (тут попросив один з наших козаків, а допомога своїм - це святе).

Ось і питається в задачі - а навіщо це все треба, якщо дружина сердиться?

понеділок, 5 жовтня 2015 р.

Жіноча Січ: як українки творили історію

Цей текст я передер в Г+ у користувача Філя Гугельман. Тема дуже цікава і має декілька цікавих фактів.

Майже всі підручники та посібники з історії України розповідають, що на Запорізькій Січі жінок не було.

  Мовляв, козакам під страхом смерті заборонялося приводити жінок на Січ. У цій статті ми розвіємо будь – які сумніви на рахунок того, чи брали жінки участь у військовому житті Козацької України.

   Життя козаків-запорожців зводиться, як правило, до відречення козаків від сімей і повне зосередження їхніх моральних, розумових і фізичних зусиль на військовій справі. А мірилом ставлення козацтва до жінок автори обирають відому українську пісню про козацького зверхника Сагайдачного,

«Що проміняв жінку
На тютюн та люльку,
Необачний!...»


     «Безшлюбний», скептично налаштований до жіноцтва козак подається як незаперечний український архетип чоловіка та як «очоловічена» модель українського суспільства. У такому ідеалі чоловіка, твердять дослідники, «відбилася вся українська історія,  із безконечними війнами, безконечними смертями в ім'я віри і свободи».  І це при тому, що формування козацтва було лише одним з аспектів багатогранного культурного й суспільного життя українського народу XVI—XVII ст.

   Отак поза увагою істориків опинилося українське жіноцтво, а пройдений шляхтянками, міщанками, козачками і простими селянками життєвий шлях наче канув в Лету, залишаючи чорну прірву в нашому історичному пізнанні...

 А може жінки Козацької України і справді не полишили вагомого історичного сліду, достатнього для відтворення образу жіночої активності?

  Річ утім, що в кінці XIX ст. зусиллями знаних вітчизняних істориків Пантелеймона Куліша, Аполлона Скальковського та Дмитра Яворницького  була сформульована концепція, згідно з якою постать жінки в межах Вольностей Війська Запорозького Низового буцімто розглядалась козацтвом як небажана, а то й меншовартісна.

   Посилаючись на «регулу» — «неписаний статут Запорозького товариства», А. Скальковський твердив про те, що всі чини і звання війська Запорозького, від кошового до полкового хорунжого, одержувало тільки товариство, тобто нежонаті козаки, одружені ж ніякого чину і посади обіймати не могли.

   Право сидіти зимівниками також могло мати тільки товариство зі своїми служителями, або молодиками, записаними по куренях (або ні), але теж холостими. Батько міг жити «із синами або родичами, якщо ці останні по куренях вважалися, але жодної жінки в зимівниках не було і бути не могло».

    Відтоді історіографічний штамп про «безшлюбність» запорозького козацтва та небажаність присутності жінки в межах військового табору — Січі став відправним пунктом усякого мислення при розгляді питань пов'язаних з історією українського козацького війська.

Але чи відповідає дійсності така версія жіночої присутності у просторі Запорожжя?

   Спробуємо подивитись на пройдений  шлях українських жінок того часу крізь призму  традицій життєустрою людей тієї епохи. Для цього, відгородивши мозок від вірусу сучасності, ще раз вчитаємось в сюжети легенд і переказів з теренів колишнього Запорожжя, в сторінки козацьких літописів, письмових джерел, а також в рядки історичних пісень і дум, які й досі зберігають дух та присмак козацької епохи.

    Не пізніше 1578 року шляхтич Свентослав Оржельський (1549—1598), відомий в Великопольщі своєю розважністю та політкоректністю, створив латиномовний рукопис авторьких хронік «Справи безкоролів'я по смерті безсумнівній Сигізмунда Августа».

    Описуючи життєустрій «війська Низового», він, відбиваючи тогочасні уявлення про побут та повсякденність низових козаків, зазначив, що мешкають козаки на берегах та численних островах Дніпрових; усі піші, будують дивно легкі морські човни, що здатні з легкістю витримувати хвилі морські.

  На тих човнах спускаються до Очакова, де Дніпро впадає в Чорне море, і навіть далі за море. Живуть лише зі здобичі.

Нападають на суші і на морі на Татар особливо і на Турків. «Гніздяться з дружинами та дітьми на островах, котрими Дніпро буяє, і можуть виставити до 8,000 жовнірів. Назва їх Низовці або Низові походить з того, що сидять на нижньому Дніпрі.

Чи було дозволено козаку жити з жінкою?

Відповідь знаходимо в баладі літературного походження «Пісня козака Плахти». Балада, як гадають дослідники, була написана близько 1612 року , а в 1625 році вона була повністю видрукована в польському збірнику сатиричних творів Яна Дзвоновського в Кракові.

  Написаний невідомим автором, дуже популярний в першій половині XVII ст. поетичний твір відображає грайливу розмову жінки з головним героєм балади — козаком Плахтою про реалії повсякденного життя козаків запорожців:



— Гой, козачейку, пане ж мій,
Далек же маєш домик свій?
— При березі, при Дунаю,
Там я свою хижу маю:
Ліс зелений,
Оздоблений
Красним цвітом,
Густим листом,
То дім мій
То покій.
Кулина!.....

— Гой, козачейку, пане ж мій,
Яким же буде покорм твій?
— Будем їсти саламаху,
Козацькую затираху.
При криниці
Викрикать,
Облапать.
Кулина!

— Гой, козачейку, пане ж мій,
Що за розкіш мні буде твій?
— Да й вдень будеш коні пасти,
Вночі при мні ляжеш спати.
Опівночі
З всеї мочі
Очучу,
Преврочу
Дівоньку
К серденьку.
Кулина!

— Гой, козачейку, пане ж мій,
Який же буде постілок твій?
— Войлочище під бочище,
А судилище в головище,
В дубровиці
На травиці
Я закрию
І прикрию
Гормаком,
Жупаном,
Кулина!

— Гой, козачейку, пане ж мій,
Сподобався ми ся живот твій.
— Любо ж тобі горювати,
Дай преч з тобов поїхати,
— Душе моя,
Я вже твоя.
— Ручку дай
I всідай.
— Я твоя.
— Ти моя,
Кулина!...

— Гой, козачейку, пане ж мій,
Далек же іще домик твій?
— Уже геть ті Запороги
Конець нашої дороги.
Тут козаки
Все юнаки:
Здобувають,
Пропивають,
Що мають,
Програють.
Кулина!

     Цікаве припущення в цьому контексті виказав сучасний історик джерелознавець Дмитро Вирський.

За словами дослідника, зростання кількості запорожців з 8 тис. у 1570-х, за С. Оржельским, до 18 — 30 тис. перед 1648р., «взагалі-то скидається на банальний природний приріст, а не результат масового допливу до лав козаків».

   Умови життя на пограниччі повинні були невідворотно впливати на характер жінки та її світоглядні уявлення, виховували з неї енергійну, «напівчоловічу натуру, здатну до скорботи, і до самих жахливих випробувань» .

    Схоже на те, що стереотип «безжонного», аскетичного лицаря – козака розсипається на порох, ледь звернемося до змісту переважної більшості створених елітою текстів.
Почнемо з записаного О. Стороженком на Катеринославщині в першій половині XIX ст. переказу «Про запорожця Ониська і його жінку».

   В ньому розповідається про запорожця на ймення Онисько, який «сидів» зимівником неподалік Дніпра.

Якось, у місті Миргороді він побачив молоденьку гарну дівчину і одружився з нею. «Привіз Онисько молоду дівчину у свій зимівник. Тут у нього була рублена хата на дві половини, усякої худоби не перелічити, і наймитів, і наймичок. Одяг Онисько свою жінку, неначе кралю яку.

  Однак не сиділось запорожцю з молодою дружиною. Як тільки він чув що «збираються в коші на татар або на ногайців, то не втерпить — кине жінку і поїде собі в кіш...».

Як бачимо, сидіти зимівниками, заходити на Січ, брати участь в козацьких радах і походах могли, за переказом, не лише нежонаті, а й одружені козаки-запорожці.

     Записаний С. Науменком в Запорізькій області в другій половині XXст. переказ «На туркені оженюся...» також розповідає про повсякденні практики одруженого на туркені запорожця. «У минулі часи нинішнє село Малинівка Гуляйпільського району називалося Туркєнівкою.

  Старі люди кажуть, що десь років двісті (на час запису переказу), а може, й більше тому, сидів тутечки зимівником якийсь запорожець. Бравий був козарлюга, відважний лицар і добрий хазяїн.

Всього в нього було доволі: і бджіл, і скотини, і птиці, і збіжжя. Не було тільки найголовнішого — жінки. Ну то що ж! Пішов він одного разу з січовим товариством у похід, а повернувся на хутір з молодою туркенею.

Туди-сюди, узяв та й одружився на ній».

Активність «Низових» жінок не обмежувалась доглядом за домашнім господарством, вихованням дітей та вигляданням чоловіка-козака з походу.

 В записаному Д. Яворницьким на Катеринославщині (в межах колишніх Запорозьких Вольностей) переказі «Могила Настина» (в інших варіантах — «Могила Насті») відображено зовнішній вигляд та окремі сценарії повсякденного життя відважної отаманші на ймення Настя.

   Переказ розповідає про те, що Настя, носила шаблю, шаровари, шапку і «держала у себе ватагу козаків, а ніхто того не знав, що вона дівка....

Кілька років правила вона за козака. А як умерла, то тоді тільки й дізналися, що вона дівка». Сила і хоробрість цієї жінки, очевидно, були настільки великими, а її дії як ватажка настільки вправними, що козаки навіть не здогадувались про те, що ними керує «отаманша».

  Як бачимо, образ жінки-войовниці включає в себе, в даному випадку, доволі розповсюджену на українських землях в XVI — першій половині XVII ст. традицію перевдягання в чоловічий одяг, підмальовування вусів, гоління голови і т ін. Інформацію про це подають не лише усні джерела, а й низка письмових.

 За твердженням італійського і польського історика початку XVII ст. Олександра Гваньїні, серед загиблих захисників замку Прухнік на Поділлі (опис подій 1524 року) були знайдені тіла переодягнених у чоловічий одяг жінок. «Для того, аби їх не розпізнали, жінки поголили собі голови....».

  Мемуарист Михалон Литвин також звертав увагу сучасників на те, що жінки шляхетного стану мають право вільно «бувати в товаристві чоловіків (на відміну від татарських і московських) і носити майже чоловіче вбрання...».

Не складали виключення і військові обладунки.

   В записаному Г. Надхіним на Катеринославщині у другій половині XIX ст. переказі присутнє відображення впливу звичайної жінки на повсякденне життя войовничої козацької спільноти.

«..У запорожців був звичай — говориться в переказі, інколи прощати злочинцеві, якщо котрась із місцевих дівчат відважувалась вийти за нього заміж".

  Отже, переказ відображає той факт, що на Запорожжі були і «місцеві дівчата», і «місцеві» звичаї одруження, і «місцеве» шлюбне право, а отже, маємо підстави говорити й про «місцевих», народжених в межах Запорозьких Вольностей, дітей.

   Записаний краєзнавцем А. Ковальовим на Дніпропетровщині (в межах колишніх Запорозьких Вольностей) переказ розповідає про безпосередню часть жінок у бойових діях козацьких підрозділів.

В постанні під проводом Якова Острянина (1638 р.). активну участь брала дружина кодацького сотника Семена Мотори — Варвара. Особливо відзначилась ця жінка під час захисту повстанського табору біля Жовнина на р. Сулі.

  Острянин нібито доручив Варварі Моторі стріляти особливо важливих персон у ворожому таборі, приставивши до неї шість козаків заряджати мушкети та готувати стріли. 

За переказом, розвідники Потоцького виявили, що джерелом «особливого зла» з боку козацького табору є відьма, яка безпомилково підстрілює ротмістрів та вельмож. Перебіжчик-реєстровець повідомив, що та відьма зветься Варварою Кодак.

«Потоцький, нібито, наказав відкривати гарматний вогонь по (сякій жінці, яку буде помічено в козацьких шанцях.

Дуже багато жіноцтва полягло від розривів порохових ядер», серед них, за переказом, загинула і Варвара Мотора.

  Інформацію про участь українських жінок у різного роду військових змаганнях подає не лише значна кількість історичних джерел, але й різноманітні письмові джерела. Серед усних історичних джерел, записаних поза межами Нижньої Наддніпрянщини, особливо виділяється історичний переказ про войовничих жінок з міста-фортеці Буші.

  Коли переважна частина чоловіків захисників фортеці загинула, жінки та дівчата продовжували чинити опір частинам польського війська, аж доки дружина бушанського сотника Звисного Олена не підпалила пороховий льох.

  Джерела свідчать про те, що в козацьких таборах часто знаходилась значна кількість жінок, які супроводжували козацькі загони в походах.

  Це, як правило, були, «білоголові» — дружини козацької старшини та заможних козаків, «дівки-бранки», куховарки, ворожки-чарівниці», оточені гуртами помічниць, які, за необхідності, виконували різноманітні функції — від сестер-жалібниць до зв'язкових і шпигунок.

    Сучасник розгрому підрозділу козацького полковника Донця під містом Заславлем, польський поет середини XVII ст. М. Кучкаревич зазначав, що ввірвавшись в козацький табір, поляки захопили «козацьку чарівницю Солоху», яку спочатку піддавали тортурам, а потім, за твердженням Кучкаревича, спалили.

   Автор козацького літопису Самійло Величко, описуючи бій під Заславлем, також наголошує на участі в ньому принаймні двох жінок — сестри полковника Донця, яку визначає як учасницю козацького герця і «чарівницю», та її товаришки.

Хоча літописець не підтверджує факту спалення «чарівниці», проте зазначає, що поляки піймавши ту «чарівницю з її товаришкою, повтинали їм шиї» .

В історичній пісні про козака Супруна («Ой не знав козак»), який, потрапивши в ординський полон, передає сестрі лист з проханням про допомогу, розповідається про військову звитягу сильної жінки, степової амазонки, яка воювала з нападниками на пограниччі і «гнала бусурманів у полон».

  Таким чином, маємо підстави наголосити на тому, що войовнича козацька спільнота пов'язана з активною участю жінок у бойових діях козацьких підрозділів, захистом степових поселень від нападників, визволенням з неволі бранців тощо.

 Військова активність жінок згідно історичних документів постає скоріше як нормативний елемент повсякденного життя степової спільноти, а не як аномалії, об'єкту  висміювання жіночої ініціативи чи зневаги.

  Виходячи з цього, специфіка жіночого повсякдення в культурному просторі Запорожжя полягає не в його відсутності, а навпаки — в присутності жіночого чинника в унормованих щоденних практиках войовничого козацтва.

За матеріалами наукової праці «Жінка в культурному просторі Запорожжя» кандидата історичних наук Олександра Кривошия.