четвер, 29 жовтня 2015 р.

Як віруючі приходили Спасом займатися.


Я вам напишу кілька слів, а ви скажіть, що у ньому поганого з точки зору релігії.

 "До тих пір, доки молодь з молоком матері та від старшини буде всотувати несприйняття зверхності над собою і в собі, в роду, до тих пір Рій Родів Скупи Вкраїнської буде в змозі мазкою братчиковою захистити землю свою на користь свою... Збережемо Край свій звичаєм, один одного обичаєм, тому свідок Бог наш батько і степ гайний."

Це слово стосове. Один з головних козацьких законів. Ми його промовляємо на початку заняття і в кінці.  До чого веду? Учора одна мама привела сина до мене на заняття. Хлопчик позаймався, розмовляю з мамою. "Вам сподобалося?" - "Так, все добре, мені сподобалося. Мені казали, що у вас дають добру фізичну підготовку." - "Тоді заповніть анкету і принесете на наступне заняття..." - "Зачекайте, у мене є одне питання - а можна, щоб мій син не казав того, що ви говорите усі разом? Бо ми віруючі і нам не можна такого."

Мене неодноразово звинувачували у язичництві за те, що розповідав дітям легенди про характерників, але щоб таке... Коротше я сказав, що нічим не можу допомогти. На тому і розсталися.

У зв'язку з цим виникло питання - а що ж такого крамольного з точки зору релігії є у слові стосовому? Може хтось пояснить?

А ще - чому ні у кого не виникає питань щодо ритуалів у східних бойових мистецтвах, де пропагується буддизм, сінтоїзм, конфуціанство тощо? Чому церковні адепти не звертають уваги на це і спокійно віддають туди своїх дітей? А ось українські традиції для багатьох - це язичництво і ними не можна займатися.

І на хвіст - мене дуже сердить формулювання "віруючий". Це відразу ставить інших у статус безбожників. Поки-що я спокійно реагую на подібне. Але, боюся, якось не витримаю і скажу кілька теплих слів під гарячу руку.

середа, 28 жовтня 2015 р.

Козацька боротьба для найменших - Котигорошко.


   Більше сотні дітей прийшло подивитися і прийняти участь у фіналі ЗОШ №25 з боротьби "Котигорошко". Всього фіналістів було 76 - 35 з четвертих класів і 41 з третіх. На світлині вище Дарина Висоцька радіє перемозі - і як фотограф упіймав?

   Правила прості - виштовхати супротивники з кола, або змусити його торкнутися килима третьою точкою опори. Цей вид козацької боротьби не портебує особливої підготовки, тому і дозволяє залучати всіх бажаючих.

На світлині - разом з моїм учнем Кирилом ще раз нагадуємо правила учасникам.  


Готувалися ми довго - потрібно було зібрати 15 тис. грн. на килими (4х4 метри). Доречі, дякую усім, хто долучився і допоміг зібрати кошти. Ви допомогли зробити дітям свято ;)
Немало часу пішло на організаційні питання - домовитися зі школою, узгодити час, провести відбіркові змагання...


   Доходило до того, що діти ловили мене та вчителя фізкультури і питали коли вже нарешті. Ентузіазму було багато :))) Вийшло так, що ми не розділяли хлопців та дівчат. Хоча, напевно, варто. Навесні так і зробимо. Хоча, це не завадило дівчатам займати призові місця. Навіть у категоріях, де було по 8-11 учасників.



Гляньте лише на обличчя Дарини - як вона рішуче налаштована. У неї в результаті було друге місце. Напевно, саме завдяки рішучості, дівчата і перемагали. Діти змагалися по-різному. Хтось просто виштовхував, хтось намагався робити підніжки чи кидки.

                                                  

А хтось - відходив з лінії атаки і використовував силу супротивника - гляньте на відео останнє сходження. Що цікаво - не всі мої учні, які приймали участь у цих змаганнях використовували прийоми, які учили перед цим. Та це не страшно - ще скористаються.


В тому шумі було важко щось почути, тому голос таки надірвав. Повірте, перекричати сотню дітей дуже складно. Особливо, коли вони час від часу підбігають і починають наперебій питати: "А коли я уже буду???"

Коротше, все у нас вийшло добре і без лишнього офіціозу. Грамоти отримали усі, а переможці - ще й медалі та книги видавництва "А-БА-БА-ГАЛА-МАГА". З книгами допоміг відомий рівненський журналіст і депутат облради Сергій Штурхецький. При цьому він розумів, що ніякої реклами не отримає. Тому дякую тут ;) .


Взагалі приємно, що є люди, які допомагають. Долучилися і козаки - транспорт, гроші на килим, фотограф, і волонтери ДАРу - транспорт, грамоти, технічна підримка, і Самооборона Рівненщини - допомога з організацією.

Велике дякую директору 25 школи Сергію Павловичу - у нього вистачило мужності дати дозвіл на проведення перших таких змагань на базі школи. А ще дякую учительці, яка допомогла нагороджувати дітей ;) Без неї я б не справився.


А тепер підсумок - ми маємо перших 33 учасника загальноміського фіналу боротьби "Котигорошко", який відбудеться 19 грудня на Святого Миколая. Чого перших, бо далі ідемо в інші школи Рівного.

І іще - так вийшло, що змагання відбулися 27 жовтня, на день народження Нестор Махна - легендарного українця, який воював за кращу долю українського народу. Це дуже символічно.





субота, 24 жовтня 2015 р.

Ще одна легенда про походження запорожців - чорногори


         Чорногори-запорожці

Запорожців спершу було всього шістнадцять чоловік і звались вони чорногорами. Спочатку жили вони десь вище порогів у лісі, а повз той ліс ішов битий шлях. Дізнався якийсь цар, що по тім шляху великий розбій, і послав військо.
Через стільки там днів дійшло військо до того лісу і сунуло прямо в пущу... Іде воно, іде та й іде — коли чує: як затріщить, як залущить!.. Глянуло воно, аж на дубах курені, а звідти виглядають чорногори. Генерал до них:
— Що ви за люди?
— Чорногори!
— Злазьте з дубів!
— А що ж вам від нас треба?
— Треба, щоб ви здались. От що!
— Знаєте що, люди добрі? — каже кошовий.— Ми такі хрещені, як і ви, одбиваться не будемо, а краще йдіть собі з богом, звідки прийшли!
Генерал той як крикне:
— Пали!..
Стало військо палить, та не по чорногорах, а по собі — і вилягло, як снопи.
Явився тоді сам цар і викликає трьох чоловік. Прийшли. Він — за пістоль та до них... Аж воно не те: руки і відібрало... Смикався він, смикався та тоді й просить:
— Ой братці, не пустуйте!
— Добре,— кажуть. — Дай же нам спочатку таку грамоту, щоб була нам земля обмежована і щоб, хто за межу перескочить,— той і наш!
Цар пообіцяв — і йому відпустило руки. Видав їм грамоту і назначив межу за сто верст вище порогів і за сто верст нижче порогів.
Як сіли вони кошем на порогах — народ так і сунув до них. Тоді вже земля назвалась козацькою, а люди — запорожцями.
От так розповідали старі люди... Тепер покоління запорожців, що кинуло Січ за Катерини, живе, кажуть, під турком на Чорних горах, і козаки знову звуться чорногорами.


четвер, 15 жовтня 2015 р.

Покрова, діти, кіборги та козаки.


Нарешті ми зробили свято для себе. Учора, на Покрову зібралися біля пам'ятника Хмельницькому, поклали квіти і пішли здоровою колоною в центр Рівного.


Давно в місті козаки не збирали таких колон. Спереду йшли хлопці з Рівненської Січі Війська Запорозького Низового Великого козацького кола. За ними - Самооборона Рівненщини, а тоді - і ми з малятами, тобто федерація козацького бойового мистецтва "Спас" та федерація бойового гопака. На світлині ми там далеко ззаду ;) разом з батьками.

По дорозі поклали квіти полеглим за Україну, Климу Савуру - першому командувачу УПА. По дорозі хтось з доросли розкрутив малечу і вони почали скандувати "Слава Україні!". Коротше, їх поперло і вони з такими гаслами дойшли геть на Майдан Незалежності, де після коротких урочистостей зробили загальну спільну світлину.

Доречі, що сподобалося - все чітко по графіку і без лишнього пафосу. Тут треба повчитися нашим бюрократам. Хоча, зібралися переконані люди і їм не потрібно було розповідати про те, як любити Батьківщину. Можливо, саме тому хлопці з Самооборони приємно здивували - забезпечили переїзд двома рейсами нашої дітвори бусом на козацький табір "Гайдамаки", де нас зустріли троїсті музики ;) і почалися основні заходи. 


Я, зрештою, зібравши наших дітей показав їм козацьку зброю. Судячи із облич батьків - їм також було цікаво. Потім почалося Велике Коло. Довелося натиснути на отаманів своїм авторитетом, щоб поставити дітей у коло. За давньою козацькою традицією малечу брали на ради, щоб училися і запам'ятовували.

Коло, як коло - похвалили один одного, подякували за гарну роботу, нагородили тих, хто допомагає армії. Комбат розвідбату представив нашого козацько-волонтерсько-військово-самооборонівського кандидата в мери Рівного. Хто не знає - вона зліва на світлині ;)

Далі офіціоз закінчився і ми перейшли до козацьких забав. Як завжди дорослі соромилися і за них віддувалися діти. Провели ми півнячі бої, штовханину на колоді, ухопити палку, бій вершників, перетягування линви і, звичайно, лава-на-лаву.




  Найбільше емоцій було у найменших - там поперло геть усіх. Головне, що все обійшлося добре, батькам і дітям сподобалося, навіть незважаючи на те, що декого довелося не допускати до ігор через малий вік.                                                      Далі отаман скуштував волонтерського кулішу і дав добро на прийом їжі. 
Гармаші гепнули з гармати. Народ насів на куліш, я здав дітей батькам. Почався концерт і спілкування по групах.

Нарешті можна було привітатися з усіма, кого побачив. З розвідниками, волонтерами, козаками, батьками. Був навіть один рівненський кіборг. Поговорили і з ним. Зараз він лікується у Києві, а далі хоче на пенсію. Оскільки ми з ним знаємося давно, то зробив йому пропозицію долучитися до військово-патріотичного виховання дітвори. Саша обіцяв подумати.

А перед тим, як іти додому, зайшов на вогник до козаків і попросив допомоги. В певний момент мені почали аплодувати, довелося зупинити. Хтось допоміг, хтось обіцяв подумати. Завдяки їхній допомозі сьогодні повністю оплатив тисячу грамот на боротьбу "Котигорошко".
Свята проходять, а робота продовжується.
Що скажете? ;)))

вівторок, 13 жовтня 2015 р.

А чого ви не в шароварах? Або типова Покрова для козака.


"Ніби і наше свято, а робиш його для інших" - так сказав мій товариш, вчитель Бойового Гопака про Покрову. Десь так і є. Як і розповідав раніше - всім подавай заходи. Сьогодні ми були на розрив. Кругом треба заходи, показові виступи. 

Перший наш показовий був у одній з рівненських шкіл. Ми там на Покрову уже кілька років поспіль щось проводимо на їхні "козацькі забави". Ну, роблять люди - треба допомогти. Сьогодні прийшли до них у камуфляжах - не треба переодягатися раз за разом. Просто зняв куртку і працюєш. 

Зачепило питання учителя - "а чого ви не в шароварах? не ті тренди?" Ось що можна сказати у відповідь на таке питання? Розповісти про одяг пластунів? Пояснити, що козаки завжди використовували передові досягнення військової науки? Чи втовкмачувати про совкові пластикові шаровари та відсутність їхньої автентичності? 

Дивує інше, хоча, давно пора перестати дивуватися сталому образу козака в шароварах, чоботях та в шапці з шликом. Так, у нас в українському рукопаші "Спас" шаровари, сорочка і пояс передбачені формою одягу. Але якось воно не тойвого мерзнути в таку погоду на вулиці. А два виступи з трьох у нас були саме на вулиці. Та не про те мова - зрозумійте одну річ: це не фермер, не алкоголік, не професійний клоун. Козак - козак - це воїн. А воїн повинен відповідати реаліям. 

Після школи пішли на виступ в Рівненський державний гуманітарний університет. Жалко було тих студентів, які в погоні за шароварництвом стояли в одних сорочках та спідничках. Але Вадим Кирилович (завідувач кафедри теорії та методики фізвиховання) давно проводить подібні заходи. І це у нього навіть цікаво виходить. Теж треба допомогти. Спочатку я сподівався, що виступатимемо все-таки на асфальті. Бо існує потреба пояснити студентам для чого я так мучу їх бойовою акробатикою - падіння, перекиди. Коли підійшли, то зрозумів, що заради нас ніхто не виходитиме на асфальт. Але ще було сподівання, що там на майданчику трава. Не тут-то було - там уже був пісок. Це я до того, що завідувач кафедри повільно, але вперто покращу матбазу. Там уже два чудових спортивних майданчика, покритих піском.

Коротше наші падіння при виконанні прийомів втратили свою ефектність - одне діло падати з висоти в метр на жорстку поверхню, а зовсім інше - на пісок. Але виступ наш сподобався, щоправда ми протупили і не поставили музику. Тому він видався затягнутим.

Далі нас посадили на машину і повезли в сусіднє село - знову виступ і півтори години козацьких забав для школярів. Уже там ми відчули що молодість пройшла ;) - тіло розлінилося і не хотіло нічого робити ;))) Але все гаразд. Виступ та забави сподобалися, все пройшло чудово і навіть місцеві алканавти не змогли спортити атмосферу.

Паралельно з нами наші хлопці провели на "Гайдамаках" дві години козацьких забав для 90 дітей, гопаківці теж зробили кілька показових. А завтра робимо свято вже для своїх дітей.

На світлині - показовий виступ учнів запорозької групи "Спас-Вихор". Своїх світлин ще не знайшов. ;)))

понеділок, 12 жовтня 2015 р.

#Селфізмером

 В Рівному зараз має певну популярність #селфізмером ось і я зробив собі учора.
Насправді все почалося з того, що, як завжди на масові заходи волонтерський батальйон "Допомога армії Рівне", готував куліш. А з деякого часу, це роблю я. Смак мого кулішу спробували уже сотні, якщо не тисячі рівнян. Рецепт його я розміщав ось тут: http://gaydamaki.com.ua/retsept-kulishu/

Коротше готую куліш... Підходить якась баришня і московською запитує, а хто тут з нас має імітувати гетьмана. Кажу, а чи не буде вам складно повторити те ж саме українською? Вона повторила. Я у відповідь - ось бачите, вам не складно, а мені приємно ;) За що отримав посмішку.

Ну, як виявляється торгова марка горілки з козацькою назвою обговорювала питання щодо реклами їхнього бренду козаком. Всі відмовилися. А ми - найбільш продажні ;) Кажу - яка ціна питання? Вона не знає. Поки уточняли, туди-сюди, продовжую варити.

На виході зійшлися на цифрі 400 грн. Думаю, задешево, але домовлявся не я, а дівчата. Отже продали мене в оренду, переодягнувся. Вигляд - бачите самі. Автентичного не багато, але головне - образ. Ну, і шабля - точна копія шаблі Богдана Хмельницького, подарованої йому козаками після берестецької битви.

До того нікому не був цікавий кашовар. А тут усі побігли робити світлини. Ну і наш майбутній мер прибігла ;) Потім поторгував я хлєбалом для горілки. Не повірите - язик з трудом повертався рекламувати типу справжній український бренд, але що не зробиш за гроші. Тим більше за гроші для солдатів... Особливо, коли ніхто не хоче давати їх... Роздав по дві пляшки для спортсменів... Гонки почалися )))...

Зрештою, куліш розмели весь. Ми зібрали, здається 6900 - порівняно багато. Але я цього вже не бачив - побіг до дружини. Вона була просто рада і рада кулішу, який приніс скуштувати. Сьогодні відносно спокійно. А ось завтра... Сподіваюся, витримаю. ;)))

субота, 10 жовтня 2015 р.

Совок, Покрова і козаки. Хортинг, горілка "Гетьман" і воно вам треба?


Наближається найбільше козацьке свято - Покрова. Всім подавай видовища, заходи, масовки. Прийди туди, зайди сюди, зроби тут, виступи там. На світлині запорозькі спасівці проводять бій лава на лаву. Хлопці взагалі перед святом забули що таке спокій. Зараз козаки в шароварах вострєбувані. Всі хочуть, щоб на їхньому заході постояли козачки. Якщо не знаходять справжніх, чи схожих на справжніх, то наряджають своїх. Як Діда Мороза. Совок цвіте і пахне. Кожен хоче відмітитися, поставити галочку про проведений захід.

Проведення заходу після Покрови уже не цікавить. Навіть якщо він потрібний, масштабний і цікавий. У мене нагонка почалася з розмови з начальником відділу у справах молоді Рівненської ОДА. Запросила на форум у Києві з питань національно-патріотичного виховання. на три дні - 14-16 жовтня. Представниками громадських організацій усе оплачується. Насправді, для держави це дуже крутий крок. Тільки представникам управлінь - за свої. Захід дійсно крутий, важливий, необхідний, цікавий. Тільки який дятєл придумав його проводити на Покрову??? Довелося відмовитися.

Далі почалося... Про Котигорошка я уже розповідав. Справа просувається. Навіть визначили дату загальноміського фіналу - 19 грудня (на Святого Миколая, хто не в курсі). Запропонував начальник міського управління спорту. А мені якраз те, що треба, бо на 20 грудня у нас буде чемпіонат області зі Спасу. Почали дзвонити завучі - а давайте ми вашого Котигорошка проведемо перед Покровою.

Я дуже радий, але вибачте, як оце поміститися? Дзвонить Олександр Притула і каже - маєш бути у Києві 9 жовтня на круглому столі з питань національних бойових мистецтв. Ну, тут уже нікуди не дінешся - прямий наказ. Відмінив тренування поїхав. Зібралися метри поважні майстри. Дивіться на світлину - я її зробив ;)

Коротше, суть питання у тому, що у нас немає в законодавстві терміну "українські національні види спорту" і тим більше "українські національні бойові мистецтва". А для внесення це у законодавство - треба дати цьому визначення. З точки зору федерації "Спас" - це дозволить зробити у міністерстві спорту департамент національних видів. Коротше все логічно і важливо.

Були присутні: Спас, Бойовий Гопак, рукопаш гопак, козацький двобій, українська боротьба на поясах і хортинг. Що запам'яталося з виступів: слово "хортинг" походить від слова Хортиця. Є багато напрямків хортингу: для найменших, для дорослих, для жінок, поліційний хортинг. А ще є козацький хортинг і відрізняється він від інших хортингів тим, що там носять футболку з набитою спереду вишиванкою. Перед війною найчисельнішими федераціями хортингу були Донецька обласна і Республіки Крим. А іще у хортингу високо поставлено патріотичне виховання і їхня федерація має статус національної і у них є навіть директор з маркетингу. І це все дозволяє друкувати дуже якісні книги (це я про вигляд) товщиною сторінок у 600.

Круглі столи це круто... Але своєї роботи немірено - ігри для дітей, приготувати борщ-куліш для чергової масовки. Сьогодні один з наших інструкторів разом з Гайдамаками готує борщ у парку Шевченка в Рівному, а я разом з волонтерами - на мототреці буду робити куліш. Учора горілка "Гетьман" попросила, щоб козак з чубом комусь вручив приз. Коротше послав їх. Але оце думаю - все залежить від того, що заплатять. Всеодно гроші підуть нашим хлопцям на Сході... Може б то погодитись...

Шанси відпочити будуть лише у понеділок, і то примарні. У вівторок за чотири години треба провести три заходи - показовий виступ у першій школі Рівного (там потім проводимо Котигорошка), показовий виступ в РДГУ (там співпраця дуже важлива - кафедра фізвиховання), провести свято для села Городище (тут попросив один з наших козаків, а допомога своїм - це святе).

Ось і питається в задачі - а навіщо це все треба, якщо дружина сердиться?

понеділок, 5 жовтня 2015 р.

Жіноча Січ: як українки творили історію

Цей текст я передер в Г+ у користувача Філя Гугельман. Тема дуже цікава і має декілька цікавих фактів.

Майже всі підручники та посібники з історії України розповідають, що на Запорізькій Січі жінок не було.

  Мовляв, козакам під страхом смерті заборонялося приводити жінок на Січ. У цій статті ми розвіємо будь – які сумніви на рахунок того, чи брали жінки участь у військовому житті Козацької України.

   Життя козаків-запорожців зводиться, як правило, до відречення козаків від сімей і повне зосередження їхніх моральних, розумових і фізичних зусиль на військовій справі. А мірилом ставлення козацтва до жінок автори обирають відому українську пісню про козацького зверхника Сагайдачного,

«Що проміняв жінку
На тютюн та люльку,
Необачний!...»


     «Безшлюбний», скептично налаштований до жіноцтва козак подається як незаперечний український архетип чоловіка та як «очоловічена» модель українського суспільства. У такому ідеалі чоловіка, твердять дослідники, «відбилася вся українська історія,  із безконечними війнами, безконечними смертями в ім'я віри і свободи».  І це при тому, що формування козацтва було лише одним з аспектів багатогранного культурного й суспільного життя українського народу XVI—XVII ст.

   Отак поза увагою істориків опинилося українське жіноцтво, а пройдений шляхтянками, міщанками, козачками і простими селянками життєвий шлях наче канув в Лету, залишаючи чорну прірву в нашому історичному пізнанні...

 А може жінки Козацької України і справді не полишили вагомого історичного сліду, достатнього для відтворення образу жіночої активності?

  Річ утім, що в кінці XIX ст. зусиллями знаних вітчизняних істориків Пантелеймона Куліша, Аполлона Скальковського та Дмитра Яворницького  була сформульована концепція, згідно з якою постать жінки в межах Вольностей Війська Запорозького Низового буцімто розглядалась козацтвом як небажана, а то й меншовартісна.

   Посилаючись на «регулу» — «неписаний статут Запорозького товариства», А. Скальковський твердив про те, що всі чини і звання війська Запорозького, від кошового до полкового хорунжого, одержувало тільки товариство, тобто нежонаті козаки, одружені ж ніякого чину і посади обіймати не могли.

   Право сидіти зимівниками також могло мати тільки товариство зі своїми служителями, або молодиками, записаними по куренях (або ні), але теж холостими. Батько міг жити «із синами або родичами, якщо ці останні по куренях вважалися, але жодної жінки в зимівниках не було і бути не могло».

    Відтоді історіографічний штамп про «безшлюбність» запорозького козацтва та небажаність присутності жінки в межах військового табору — Січі став відправним пунктом усякого мислення при розгляді питань пов'язаних з історією українського козацького війська.

Але чи відповідає дійсності така версія жіночої присутності у просторі Запорожжя?

   Спробуємо подивитись на пройдений  шлях українських жінок того часу крізь призму  традицій життєустрою людей тієї епохи. Для цього, відгородивши мозок від вірусу сучасності, ще раз вчитаємось в сюжети легенд і переказів з теренів колишнього Запорожжя, в сторінки козацьких літописів, письмових джерел, а також в рядки історичних пісень і дум, які й досі зберігають дух та присмак козацької епохи.

    Не пізніше 1578 року шляхтич Свентослав Оржельський (1549—1598), відомий в Великопольщі своєю розважністю та політкоректністю, створив латиномовний рукопис авторьких хронік «Справи безкоролів'я по смерті безсумнівній Сигізмунда Августа».

    Описуючи життєустрій «війська Низового», він, відбиваючи тогочасні уявлення про побут та повсякденність низових козаків, зазначив, що мешкають козаки на берегах та численних островах Дніпрових; усі піші, будують дивно легкі морські човни, що здатні з легкістю витримувати хвилі морські.

  На тих човнах спускаються до Очакова, де Дніпро впадає в Чорне море, і навіть далі за море. Живуть лише зі здобичі.

Нападають на суші і на морі на Татар особливо і на Турків. «Гніздяться з дружинами та дітьми на островах, котрими Дніпро буяє, і можуть виставити до 8,000 жовнірів. Назва їх Низовці або Низові походить з того, що сидять на нижньому Дніпрі.

Чи було дозволено козаку жити з жінкою?

Відповідь знаходимо в баладі літературного походження «Пісня козака Плахти». Балада, як гадають дослідники, була написана близько 1612 року , а в 1625 році вона була повністю видрукована в польському збірнику сатиричних творів Яна Дзвоновського в Кракові.

  Написаний невідомим автором, дуже популярний в першій половині XVII ст. поетичний твір відображає грайливу розмову жінки з головним героєм балади — козаком Плахтою про реалії повсякденного життя козаків запорожців:



— Гой, козачейку, пане ж мій,
Далек же маєш домик свій?
— При березі, при Дунаю,
Там я свою хижу маю:
Ліс зелений,
Оздоблений
Красним цвітом,
Густим листом,
То дім мій
То покій.
Кулина!.....

— Гой, козачейку, пане ж мій,
Яким же буде покорм твій?
— Будем їсти саламаху,
Козацькую затираху.
При криниці
Викрикать,
Облапать.
Кулина!

— Гой, козачейку, пане ж мій,
Що за розкіш мні буде твій?
— Да й вдень будеш коні пасти,
Вночі при мні ляжеш спати.
Опівночі
З всеї мочі
Очучу,
Преврочу
Дівоньку
К серденьку.
Кулина!

— Гой, козачейку, пане ж мій,
Який же буде постілок твій?
— Войлочище під бочище,
А судилище в головище,
В дубровиці
На травиці
Я закрию
І прикрию
Гормаком,
Жупаном,
Кулина!

— Гой, козачейку, пане ж мій,
Сподобався ми ся живот твій.
— Любо ж тобі горювати,
Дай преч з тобов поїхати,
— Душе моя,
Я вже твоя.
— Ручку дай
I всідай.
— Я твоя.
— Ти моя,
Кулина!...

— Гой, козачейку, пане ж мій,
Далек же іще домик твій?
— Уже геть ті Запороги
Конець нашої дороги.
Тут козаки
Все юнаки:
Здобувають,
Пропивають,
Що мають,
Програють.
Кулина!

     Цікаве припущення в цьому контексті виказав сучасний історик джерелознавець Дмитро Вирський.

За словами дослідника, зростання кількості запорожців з 8 тис. у 1570-х, за С. Оржельским, до 18 — 30 тис. перед 1648р., «взагалі-то скидається на банальний природний приріст, а не результат масового допливу до лав козаків».

   Умови життя на пограниччі повинні були невідворотно впливати на характер жінки та її світоглядні уявлення, виховували з неї енергійну, «напівчоловічу натуру, здатну до скорботи, і до самих жахливих випробувань» .

    Схоже на те, що стереотип «безжонного», аскетичного лицаря – козака розсипається на порох, ледь звернемося до змісту переважної більшості створених елітою текстів.
Почнемо з записаного О. Стороженком на Катеринославщині в першій половині XIX ст. переказу «Про запорожця Ониська і його жінку».

   В ньому розповідається про запорожця на ймення Онисько, який «сидів» зимівником неподалік Дніпра.

Якось, у місті Миргороді він побачив молоденьку гарну дівчину і одружився з нею. «Привіз Онисько молоду дівчину у свій зимівник. Тут у нього була рублена хата на дві половини, усякої худоби не перелічити, і наймитів, і наймичок. Одяг Онисько свою жінку, неначе кралю яку.

  Однак не сиділось запорожцю з молодою дружиною. Як тільки він чув що «збираються в коші на татар або на ногайців, то не втерпить — кине жінку і поїде собі в кіш...».

Як бачимо, сидіти зимівниками, заходити на Січ, брати участь в козацьких радах і походах могли, за переказом, не лише нежонаті, а й одружені козаки-запорожці.

     Записаний С. Науменком в Запорізькій області в другій половині XXст. переказ «На туркені оженюся...» також розповідає про повсякденні практики одруженого на туркені запорожця. «У минулі часи нинішнє село Малинівка Гуляйпільського району називалося Туркєнівкою.

  Старі люди кажуть, що десь років двісті (на час запису переказу), а може, й більше тому, сидів тутечки зимівником якийсь запорожець. Бравий був козарлюга, відважний лицар і добрий хазяїн.

Всього в нього було доволі: і бджіл, і скотини, і птиці, і збіжжя. Не було тільки найголовнішого — жінки. Ну то що ж! Пішов він одного разу з січовим товариством у похід, а повернувся на хутір з молодою туркенею.

Туди-сюди, узяв та й одружився на ній».

Активність «Низових» жінок не обмежувалась доглядом за домашнім господарством, вихованням дітей та вигляданням чоловіка-козака з походу.

 В записаному Д. Яворницьким на Катеринославщині (в межах колишніх Запорозьких Вольностей) переказі «Могила Настина» (в інших варіантах — «Могила Насті») відображено зовнішній вигляд та окремі сценарії повсякденного життя відважної отаманші на ймення Настя.

   Переказ розповідає про те, що Настя, носила шаблю, шаровари, шапку і «держала у себе ватагу козаків, а ніхто того не знав, що вона дівка....

Кілька років правила вона за козака. А як умерла, то тоді тільки й дізналися, що вона дівка». Сила і хоробрість цієї жінки, очевидно, були настільки великими, а її дії як ватажка настільки вправними, що козаки навіть не здогадувались про те, що ними керує «отаманша».

  Як бачимо, образ жінки-войовниці включає в себе, в даному випадку, доволі розповсюджену на українських землях в XVI — першій половині XVII ст. традицію перевдягання в чоловічий одяг, підмальовування вусів, гоління голови і т ін. Інформацію про це подають не лише усні джерела, а й низка письмових.

 За твердженням італійського і польського історика початку XVII ст. Олександра Гваньїні, серед загиблих захисників замку Прухнік на Поділлі (опис подій 1524 року) були знайдені тіла переодягнених у чоловічий одяг жінок. «Для того, аби їх не розпізнали, жінки поголили собі голови....».

  Мемуарист Михалон Литвин також звертав увагу сучасників на те, що жінки шляхетного стану мають право вільно «бувати в товаристві чоловіків (на відміну від татарських і московських) і носити майже чоловіче вбрання...».

Не складали виключення і військові обладунки.

   В записаному Г. Надхіним на Катеринославщині у другій половині XIX ст. переказі присутнє відображення впливу звичайної жінки на повсякденне життя войовничої козацької спільноти.

«..У запорожців був звичай — говориться в переказі, інколи прощати злочинцеві, якщо котрась із місцевих дівчат відважувалась вийти за нього заміж".

  Отже, переказ відображає той факт, що на Запорожжі були і «місцеві дівчата», і «місцеві» звичаї одруження, і «місцеве» шлюбне право, а отже, маємо підстави говорити й про «місцевих», народжених в межах Запорозьких Вольностей, дітей.

   Записаний краєзнавцем А. Ковальовим на Дніпропетровщині (в межах колишніх Запорозьких Вольностей) переказ розповідає про безпосередню часть жінок у бойових діях козацьких підрозділів.

В постанні під проводом Якова Острянина (1638 р.). активну участь брала дружина кодацького сотника Семена Мотори — Варвара. Особливо відзначилась ця жінка під час захисту повстанського табору біля Жовнина на р. Сулі.

  Острянин нібито доручив Варварі Моторі стріляти особливо важливих персон у ворожому таборі, приставивши до неї шість козаків заряджати мушкети та готувати стріли. 

За переказом, розвідники Потоцького виявили, що джерелом «особливого зла» з боку козацького табору є відьма, яка безпомилково підстрілює ротмістрів та вельмож. Перебіжчик-реєстровець повідомив, що та відьма зветься Варварою Кодак.

«Потоцький, нібито, наказав відкривати гарматний вогонь по (сякій жінці, яку буде помічено в козацьких шанцях.

Дуже багато жіноцтва полягло від розривів порохових ядер», серед них, за переказом, загинула і Варвара Мотора.

  Інформацію про участь українських жінок у різного роду військових змаганнях подає не лише значна кількість історичних джерел, але й різноманітні письмові джерела. Серед усних історичних джерел, записаних поза межами Нижньої Наддніпрянщини, особливо виділяється історичний переказ про войовничих жінок з міста-фортеці Буші.

  Коли переважна частина чоловіків захисників фортеці загинула, жінки та дівчата продовжували чинити опір частинам польського війська, аж доки дружина бушанського сотника Звисного Олена не підпалила пороховий льох.

  Джерела свідчать про те, що в козацьких таборах часто знаходилась значна кількість жінок, які супроводжували козацькі загони в походах.

  Це, як правило, були, «білоголові» — дружини козацької старшини та заможних козаків, «дівки-бранки», куховарки, ворожки-чарівниці», оточені гуртами помічниць, які, за необхідності, виконували різноманітні функції — від сестер-жалібниць до зв'язкових і шпигунок.

    Сучасник розгрому підрозділу козацького полковника Донця під містом Заславлем, польський поет середини XVII ст. М. Кучкаревич зазначав, що ввірвавшись в козацький табір, поляки захопили «козацьку чарівницю Солоху», яку спочатку піддавали тортурам, а потім, за твердженням Кучкаревича, спалили.

   Автор козацького літопису Самійло Величко, описуючи бій під Заславлем, також наголошує на участі в ньому принаймні двох жінок — сестри полковника Донця, яку визначає як учасницю козацького герця і «чарівницю», та її товаришки.

Хоча літописець не підтверджує факту спалення «чарівниці», проте зазначає, що поляки піймавши ту «чарівницю з її товаришкою, повтинали їм шиї» .

В історичній пісні про козака Супруна («Ой не знав козак»), який, потрапивши в ординський полон, передає сестрі лист з проханням про допомогу, розповідається про військову звитягу сильної жінки, степової амазонки, яка воювала з нападниками на пограниччі і «гнала бусурманів у полон».

  Таким чином, маємо підстави наголосити на тому, що войовнича козацька спільнота пов'язана з активною участю жінок у бойових діях козацьких підрозділів, захистом степових поселень від нападників, визволенням з неволі бранців тощо.

 Військова активність жінок згідно історичних документів постає скоріше як нормативний елемент повсякденного життя степової спільноти, а не як аномалії, об'єкту  висміювання жіночої ініціативи чи зневаги.

  Виходячи з цього, специфіка жіночого повсякдення в культурному просторі Запорожжя полягає не в його відсутності, а навпаки — в присутності жіночого чинника в унормованих щоденних практиках войовничого козацтва.

За матеріалами наукової праці «Жінка в культурному просторі Запорожжя» кандидата історичних наук Олександра Кривошия.

четвер, 1 жовтня 2015 р.

Боротьба "Котигорошко" - перші кроки.


 Боротьба "Котигорошко" в Рівному повільно, але починає запроваджуватись. Наразі згоду на проведення змагань дали три школи. Дуже обережно, ліниво, не міняючи навчального плану, не напружуючись, "аби чого не трапилося". Ви нам проведіть козацьке святкування Покрови...

Знаєте як у школах проводять козацькі забави? Це звичайні естафети. Ті, які використовуються постійно на уроках фізкультури. Дуже мало хто робить щось хоч якось наближене до козацтва. Коротше совок рулить.

І ось у цих умовах приходить якесь напівкамуфльоване тіло з чубом і пропонує зробити усе інакше. Нє, тут люди працюють, і воно заважає. А що якщо хтось упаде? А недай-Бог-щось-пошкодить? Нє, ну ви прийдіть попригайте, попадайте, помахайте шаблями. А ми похлопаємо. Оце буде чудове козацьке свято!

Їм пояснюєш - це все дурня. Діти повинні відчути на собі систему козацької підготовки, прийняти участь, позмагатися. Нічого складного немає. Правила прості: виштовхати суперника з кола діаметром 3 метри. Ніякої додаткової підготовки. Про те, що тут можна використовувати кидки уже мовчу, бо виженуть. Хай уже буде без кидків, аби почати.

Ага, а що буде, якщо хтось упаде?.. Оппа... Гаразд, ми купимо борецького килима. А це треба після уроків? Та коли скажете, тоді й проведемо. Кожен учасник отримає грамоту за участь, а переможці - ще й медалі.

А може ми не будемо задіювати перші-другі класи? Бо вони ще маленькі. Скриплю зубами - цим найцікавіше, їх уже треба залучати до занять спортом. Добре, хай будуть треті-четверті.
А давайте, ми задіємо тих, хто уже займається якоюсь боротьбою? Блін, а ті, хто не займаються не потребують козацького свята? Навпаки, їх треба задіювати. А якщо вони потім по школі будуть штовхатися? А що краще нехай на телефонах граються? Дітям треба рухатися! Ви їх у шість років посадили за парту, заборонили крутитися, забрали дитинство і хочете, щоб вони виросли нормальними?

Ось такого формату розмови і думки. Мило посміхаєшся і робиш свою справу. Зараз їду позичати гроші на килим. 15 тисяч треба, щоб купити 8 матів - килим 4х4. Залишилося 5 тисяч знайти. Хоч якось. А далі треба кілька сотень грамот, до сотні медалей (20 грн. - найдешевша). Все ми зробимо і все у нас вийде.

І чемпіонат міста Рівне на кілька тисяч дітей - також буде. В наступному році. В цьому зробимо на пів тисячі. Але зробимо, незалежно від небажання клерків від освіти. І діти матимуть забавку. Я в неї грався у середині 80-х, а один знайомий - у середині 70-х. Це наше, і наші діти це будуть робити ;)

Світлину підібрав під емоції. Зроблена в парку Київська Русь.