Магічні алгоритми

Магічні алгоритми

Всю ніч вона гналася за мною. Ніяк не міг відірватися. Якась відьма переслідувала всюди, куди б не подався. А за спиною раз-по-раз звучав хриплий старечий голос: «Іди до мене». Ноги ставали ватними і відмовлялися бігти. І тоді, до мене тягнулися довгі, порепані і скоцюрблені пальці.

Повітря було наче кисіль, через який навіть пливти ставало неможливо. Останніми зусиллями я робив ривок і повертав на іншу пусту вулицю. Рівне наче вимерло: ні машин, ні перехожих, ні собак. Лише позаду чулися повільні кроки і важке хрипле дихання, від якого волосся ставало дибки на загривку. Оглядатися  було страшно. Неймовірно  страшно.

 Я вибіг із закапелків Грабника на Соборну і, чимдуж, наскільки дозволяло неслухняне тіло, поперся в сторону Києва. Ніби відірвався. Серце виривалося з грудей, але зупинятися не можна – вона десь поруч.

За автовокзалом, на перехресті, згорблена постать уже чекала на мене. Не здивувався навіть тому, що стара мене обігнала. А може то був сильний переляк від її раптової появи?

«Іди до мене!»

Я кинувся на пагорб Слави. Дурна ідея – гілки дерев чіплялися за мокрий від поту одяг. І від цього ставало ще страшніше. Незрозуміло чому мене понесло по сходах до монументу. Вибігши нагору, я розгублено зупинився: куди далі? Повний місяць виглянув з-за хмар і освітив майданчик. Від барельєфу віяло холодом і небезпекою. Треба тікати назад. Але розвернувшись, я летів прямо в обійми старої. «Ти мій!..»

Сповнений жаху, я сахнувся назад і… впав з ліжка. Коли второпав що трапилося – стало  смішно. Сміх потроху відігнав тваринний переляк і поступово перейшов у істерику.  Примариться ж таке. І кому? Примітивному прагматику, який навіть фантастики не дивиться, не те що жахів. А тут - ціла відьма приперлася. Дядько Фройд явно щось перемудрував.

Писк будильника зупинив мою ржачку. Пора було приходити до тями і прокидатися. Звичними рухами застелив ліжко-зробив зарядку-зварив каву. Мені б ще навчитися регулярно прибирати… Ціни не було б у базарний день.

Коротше, ранок як ранок: зарядка, кава і ноут. Якби ще не той дурний сон, то можна було б спокійно почати роботу. Робота у мене цікава, бо складна. Нас називають есемемщиками. Маркетинг у соціальних медіа – трендова нині тема. Використовується кругом – від продажів, до політики. Закордонні хлопці добре в цьому натасклалися. Деякі навіть уже на державну політику впливають. Про їхню роботу в «Брекзиті» нещодавно розповіли. В Штатах до цих пір гноблять Марка через те, що його мордокнижка накрутила голосів для Трампа. Але, судячи з усього, і у нас мої колеги гарно приклалися до цього напрямку.

Щоправда, я ще не чарівник – тільки учуся, тобто мені ще далеко до них. Та й немає тут ніякої магії - проста математика зі складною психологією. Усе прораховується: твої звички, вподобання, робочий графік, схильності. На основі цього визначається психотип. А там – хочеш продавай, хочеш – керуй. Кому що більше до вподоби. Програмери такого понаписували, що краще ворожки напророчать майбутнє. Геть до того, якого кольору білизну ти купуватимеш.

У Штатах одна дівчинка, років з дванадцяти, почала щось собі купувати на якомусь із великих магазинів. А в шістнадцять, їй прийшов лист. Чогось, той лист прочитав її батько і подав до суду на магазин. За паплюження гідності дитини. Бачиш-но, програма згенерувала привітання з вагітністю та запропонувала відповідні товари. Батько виграв суд, тільки пізніше виявилося, що донька таки була вагітною. Такі вони – програмісти. Уже легенди… А мені до цього ще далеко.

Але то всім відомі дурниці. А ось ранкова кава – це важливий ритуал. Зазвичай, за нею я переглядаю статистику в рекламному кабінеті мордокнижки. Сьогодні щось не перло. Поліз я листати стрічку новин. Уже давно не читаю на сайтах, тим більше не дивлюся телевізора – усе, що треба є в мережі, точніше, у соцмережі. Правда, і хламу там немірено, але іноді це розслабляє.

Так… Дні народження… Традиційно бажаю людям того, чого самому не вистачає - гарного настрою, і побільше. А мені, після ночі страху, таки не вистачає чогось веселішого. І в стрічці одна дурня похмура: новий завод будують. Ніби добре, але люди кажуть, що викиди нічого доброго не принесуть. На війні знову наших обстріляли. Головний зателефонував, пожалівся там комусь за поребриком… Нехай, краще подзвонить бабці Марії, вона викачає переляк яйцями…

О, маєш, бабця навіть рекламу в мережі запустила. Цікаво не хто до неї звернеться  - на кожен товар є свій покупець, цікаво хто з «колег» взявся. Лабухи блін, не можуть толком рекламу налаштувати. Я тут до чого? Навіть містом промахнулися…

Наші хлопці знову літати і знімали відео на коптері над городищами. Гарно, їм би ще ролики толкові частіше – ціни б не було. Але Юра Ойцюсь і так багато зробив: вело марафони, етнофестивалі, дракар будує, місцевий туризм розвиває. Тут у нас є де покататися, а народ – хто в Грецію, хто в Албанію… Геть жаба давить. Коли уже сам вирвувся? Забурився так, що навіть до батьків ніколи поїхати. Наші люди не хочуть нормально платити – працюєш за копійки. Можна було б попрацювати на західних клієнтів, але ж ліньки англійську вчити. «Чого бідний, бо – дурний». А до батьків варто поїхати – уже два місяці не був. Хоч вони і знову доколупуватимуть – коли знову одружишся? Онуків хочуть. А я звідки знаю коли? Я що – ворожка?..

О, ворожка Олена напророчить мені майбутнє. Якого милого? Кого це понесло в цей степ? Як вони таргет налаштовують? Нема слів, придурки.

Моє матюкання перервав дзвінок колеги. По факту він був моїм учителем. А зараз під час від часу підкидає якісь шабашки.

-          Здоров Ден, слухаю.

-      Чуєш, Вітя, тут на мене вийшла одна жіночка, вона хоче рекламну кампанію в Інсті. Каже, гроші не питання. Треба внучці розкрутити якусь англійську школу. А я зараз зайнятий – хочу втекти з дружиною в Карпати. Візьмешся?

-          Давай мій номер. Що з мене?

-          Не парся, пиво поставиш, якщо вигорить щось.

-          Домовились, пока.

Відбивав дзвінок я уже на фоні маминого.

- Добрий день молодьож, що у вас доброго? -  мама посміхалася, коли я її молодьожжю називав, і не так сильно наїжджала.

- Добрий день. Ой, що у нас може бути доброго? Ми з батьком уже старі, а онуків немає, - напевно у них там щось дійсно на так – розпочала з важкої артилерії. - Може б ти помирився з Наташкою?

 - Мам, яке помирився? Ми вже рік, як розійшлися. Я з нею розійшовся бо вона мені п'ять років розказувала казки про те що хоче дітей, а сама постійно знаходила якісь тупі відмазки: то не готова, то грошей нема, то квартира мала, то своєї нема.

-          Ти ж казав, що вона хороша?

-          І що що хороша? Толку з неї… Краще скажи що у вас там трапилося.

-          Мені сьогодні сон снився, - мене геть пересмикнуло, - до нас приходила якась жінка в чорному, з внучкою, питали де тебе знайти.

-          І що ти сказала?- по спині побігли мурашки.

-     Спитала нащо їй треба. А вона хотіла мовчки в хату зайти, я її виштовхнула і двері закрила. Вони трохи постояли і пішли. Слухай, воно дурне спить – дурне бачить, але в тебе там все добре?

-         Ото тобі уже привезлося. Не дивися на ніч телевізора.- я навіть постарався засміятися, хоча самому стало моторошно.

-      Ти те ж саме казав, коли пішов на війну. А я місця собі не могла знайти - все в телевізорі боялася про тебе почути.

-      Так, видихни. Не почула ж - от і добре. Я повернувся.- всередині знову запекло, бо я повернувся, а хлопці - ні.

-     Вернувся він. Вернувся, з хати не вилазиш, людей боїшся. Тебе і Наташка через це кинула. Гаразд, коли приїдеш? - мама перестрибнула на іншу тему, бо зрозуміла, що перегинає.

-          На вихідні постараюся, побачу.

-          Може тобі щось передати?

-          Тож приїду.

-          Ага, знаю як ти приїжджаєш…

-          Приїду. Все пока, давай бо клієнти дзвонять.

Мені таки дійсно хтось додзвонювався, але скинули дзвінок. А я, на автоматі, знову зайшов у мордокнижку, проскролив стрічку…

 Та що ж це таке?! Переможець «Битви екстрасенсів» Олег гадає на картах Таро і тлумачить сни… Це вже явний перебор. Може ну його? Це як називається? Для алгоритмів то занадто – я ще навіть не встиг подумати, що можна глянути сонник. От сиди тут, і гадай що це відбувається, або іди до Олега.

Зі ступору вивів дзвінок.

-          Добрий день, слухаю вас.

-  Я би хотіла зустрітися з вами, і… - від переляку я кинув телефон, тіло ніби пронизало струмом, а волосся стало сторчма. Це був саме ТОЙ голос із нічного жахіття. Мене заціпило, я не міг поворухнутися, а в голові роїлося лише одне питання: ЯК?

Так не буває! Ніби ж не пив, не ковтав, не курив… Спочатку сон, потім реклама, знову сон, і -  голос…

Коли телефон знову задзвонив, у мене все ще тряслися руки, та довелося відповісти. Цього разу почув голос молодої жінки.

-          Доброго дня, Віктор? Вас порекомендував Ден Бассі, вам зручно говорити?

Я змусив себе посміхнутися і розпочати розмову. У «Портфелі», колись, мене учили що слід посміхатися клієнтам навіть, коли говориш по телефону. Навіть якщо ти тільки-но ледь ні обісрався з переляку. Та й голос у дівчини був приємним.

Мама правду казала - не люблю я людей після повернення. Але клієнтка наполягала на зустрічі. Довелося погоджуватися. Виявилося, що не лише голос гарний – сама дівчина також. І вона хотіла, як і казав Ден, розкрутку чергового інгліш клабу. Щоправда, його особливістю було те, що навчання відбувається за участі носіїв мови. Коротше, звичайна робота.

Мене ніяк не попускало інше питання: куди ділася відьма? І, коли ми обговорили основні питання та зійшлися у ціні, я не витримав.

-          Вибачте, Наталю, а мені Ден казав, що мала зателефонувати ваша бабуся.

-          Вам чесно?

-          Так, звичайно.

-           Вона простудилася, захрипла, і їй важко говорити. А мені сказала, що ви її злякалися. Це правда?

-          Ні, просто телефон випав з рук.- ледь видавив я, вийшовши з чергового за день ступору.

-       Буває...- зробила паузу Наталя.- Вибачте, може вам це видасться дивним, та вона казала, що довго вас шукала. Бабуся взагалі, добра, розумна, кандидат наук, але має одну ваду - вважає себе відьмою.- дівчина посміхнулася, а я уже не знав куди бігти і що робити. Рівень мого, м'яко кажучи, здивування, став зашкалювати.

-          А чого саме мене?

-          Не знаю. Вона вбила собі в голову, що незабаром помре і перед цим має передати знання.

-       То вона хоче передати знання мені?- я ледь стримався, щоб не заржати – у когось явно не всі вдома. Усе ставало дивакуватіше і дивакуватіше, як казала Аліса.

-       Не зовсім. Ви не звертайте уваги на то. Краще скажіть, чи беретеся за роботу за таких умов?

-       Умови як умови, всяке буває. А ваша справа мене цікавить, в першу чергу, не через гроші – давно хочу нарешті вивчити англійську. Але все чекаю чарівного копняка. Може це і стане тим копняком. Можливо, й чарівним.- я засміявся сам з себе, і з ситуації.

Хай йому грець, ото ляпнув – як у воду дивився. На початку трохи напружували спроби бабусі вказувати що робити. Правда, як це не дивно, коли виконав її рекомендації, аби тільки відчепилася, і результат перевершив можливі очікування… Став прислухатися. Правда, сам почувався якимось шаманом. Зробиш якусь єресь – бомба, зробиш по науці – так собі. Намагався отримати пояснення від відьми-професора що відбувається. У відповідь отримував мутні розповіді про матерію і дух, квантові духовно-нематеріальні поля, віртуальні частки, мислеобрази і решту науково-магічної маячні. Бабуся сміялася і казала не заморочуватися і робити як каже. Розповідала, що за кілька років мою роботу замінять програми. Я посміхався, робив, і реклама працювала. Але чому???

 Зрештою, справа з цим замовленням пішла напрочуд легко як у маркетинговому напрямку у соцмережах, так і в лінгвістичному. Навіть більше – через шістнадцять місяців після знайомства з Наталкою, у нас народилася донька. Хоча, я сподівався на сина.

Майже одразу після цього, стан здоров'я бабусі різко погіршився – злягла, і не вставала з ліжка. Ще за тиждень, вона покликала нас до себе.

-       Дітки, мені складно говорити. Сьогодні мій останній день. Тому не перебивайте. Наш рід, є носієм давніх знань, але отримати їх можна тільки по жіночій лінії, і не кожна жінка з роду. А ще, велике значення має батько. Тому я довго тебе, Вітя, шукала – знала лише у якій сфері, тому і вивчала математику. А виявилося, що не зовсім правильно зрозуміла де саме шукати. Довелося писати нові алгоритми для мордокнижки.

-       Як?

-    Не перебивай. Ти думаєш, ті рекламні повідомлення про сни й гадання були випадковістю?

-          Але до чого тут… це ж неможливо…

-       Якщо користуватися тільки офіційною наукою. Ви знаєте лише про матерію. А є ще дух, і квантові духовно-нематеріальні поля, про які поки не знають фізики. Ви це називаєте магією. Але це теж наука. І вона має свої алгоритми. Саме завдяки їм, я знайшла тебе. І в принципі визначила, що потрібен саме ти.

Дивакуватість бабусі знову почала вилазити на гору.

-       Я знаю, що ви мені не вірите. Та й не треба. Принесіть краще мені правнучку, хочу востаннє потримати її.

Наталя принесла нашу доньку і поклала поруч з бабусею. Мала одразу ж міцно ухопилася за палець прабабусі, посміхнулася і почала щось розповідати по-своєму. А та гладила її вільною рукою і посміхалася у відповідь.

 Потім перевела погляд на нас і, зовсім тихо, промовила:

-       Коли відьма помирає, вона має передати свої знання, це називається пряма передача. Я свою задачу виконала. Тепер можу спокійно померти.

І це були її останні слова.