Як віруючі приходили Спасом займатися.

Я вам напишу кілька слів, а ви скажіть, що у ньому поганого з точки зору релігії.

 "До тих пір, доки молодь з молоком матері та від старшини буде всотувати несприйняття зверхності над собою і в собі, в роду, до тих пір Рій Родів Скупи Вкраїнської буде в змозі мазкою братчиковою захистити землю свою на користь свою... Збережемо Край свій звичаєм, один одного обичаєм, тому свідок Бог наш батько і степ гайний."

Це слово стосове. Один з головних козацьких законів. Ми його промовляємо на початку заняття і в кінці.  До чого веду? Учора одна мама привела сина до мене на заняття. Хлопчик позаймався, розмовляю з мамою. "Вам сподобалося?" - "Так, все добре, мені сподобалося. Мені казали, що у вас дають добру фізичну підготовку." - "Тоді заповніть анкету і принесете на наступне заняття..." - "Зачекайте, у мене є одне питання - а можна, щоб мій син не казав того, що ви говорите усі разом? Бо ми віруючі і нам не можна такого."

Мене неодноразово звинувачували у язичництві за те, що розповідав дітям легенди про характерників, але щоб таке... Коротше я сказав, що нічим не можу допомогти. На тому і розсталися.

У зв'язку з цим виникло питання - а що ж такого крамольного з точки зору релігії є у слові стосовому? Може хтось пояснить?

А ще - чому ні у кого не виникає питань щодо ритуалів у східних бойових мистецтвах, де пропагується буддизм, сінтоїзм, конфуціанство тощо? Чому церковні адепти не звертають уваги на це і спокійно віддають туди своїх дітей? А ось українські традиції для багатьох - це язичництво і ними не можна займатися.

І на хвіст - мене дуже сердить формулювання "віруючий". Це відразу ставить інших у статус безбожників. Поки-що я спокійно реагую на подібне. Але, боюся, якось не витримаю і скажу кілька теплих слів під гарячу руку.